— Не будь цілковитою дурепою, дівчино, — різко мовив Лан. — Якби Морок звільнився, ми усі бажали б зараз смерті. — Він дивився на нижню частину вулиці, — туди, куди вели сліди. — Однак Темний гончак реальний. Такий же небезпечний, як мерддраал, — але його важче вбити.

— Тепер ви говорите про Потороч, — пробурмотіла Зарін. — Сірі Чоловіки. Поторочі. Темні гончаки. Краще б ти привів мене до Рогу Валіра, фермере. Які ще сюрпризи чекають на мене?

— Жодних питань, — сказав їй Лан. — Ти досі надто мало знаєш, тож Морейн звільнить тебе від клятви, якщо ти пообіцяєш не слідувати за нами. Я прийму цю клятву без неї, і ти зможеш піти зараз. Будь мудрою і погодься.

— Ви не відлякаєте мене, кам’янолиций, — сказала Зарін. — Це не так просто зробити. — Однак голос її звучав перелякано. І запах страху повис у повітрі.

— У мене є питання, — сказав Перрин, — і я хочу почути відповідь. Ви не відчули Темного гончака, Лане, і Морейн також. Чому?

Охоронець деякий час мовчав.

— Відповідь на це питання, ковалю, — врешті похмуро мовив він, — ти чи я, байдуже, — навряд чи захочемо знати. Сподіваюся, відповідь не вб’є нас. Ви троє поспіть, скільки зможете. Сумніваюся, що ми залишимося на ніч в Ілліані, і боюся, що попереду в нас важка дорога.

— Що ви збираєтеся робити? — спитав Перрин.

— Я поїду за Морейн. Розповім їй про Темного гончака, поки той не перегриз їй горло. Вона не буде сердитися на мене за це, — не тоді, коли вона й гадки не має, що гончак був тут.

Перші грубі краплини дощу розбилися об бруківку, коли вони поверталися до корчми. Білі відніс останніх Сірих Чоловіків і підмітав закривавлену тирсу. Темноока дівчина співала сумну пісню про хлопця, що покинув свою кохану. Майстрині Лугган вона б дуже сподобалася.

Лан побіг уперед, — через загальну залу, вгору по сходах. Коли Перрин піднявся на другий поверх, Охоронець уже спускався донизу, поправляючи ремінь, на якому висів меч, а на руці лежав його плащ, що змінює колір, — так, наче Лану було байдуже до того, що його хтось побачить.

— Якщо він вдягне його в місті... — Кудлате волосся Лояла майже злегка почистило стелю, коли він потрусив головою. — Не знаю, чи я змоясу заснути, — але спробую. Сни приємніші, ніж реальність.

Не завжди, Лояле, подумав Перрин, коли оґір ішов коридором.

Зарін, схоже, хотіла залишитися з ним, але він сказав їй іти спати й міцно причинив двері перед її носом. Він неохоче дивився на своє ліжко, коли роздягся до попереку.

— Я повинен з’ясувати, — зітхнув він і заповз у ліжко. На вулиці барабанив дощ і гримів грім. Вітерець ніс над його постіллю дощову прохолоду, але йому не потрібно було жодне покривало, — включно з тим, що лежало в ногах. Остання думка юнака перед сном була про те, що він знову забув засвітити свічку, — тож кімнату оповила пітьма. Необережний. Не можна бути необережним. Необережність зруйнує все.