Здивування спалахнуло на обличчі власниці, коли вони увійшли. Велика огрядна жінка з товстою ґулькою на потилиці й ароматом мила швидко вгамувала своє здивування й поспішила до Морейн.

— Майстрине Марі, — сказала вона. — Ніколи не думала побачити вас тут сьогодні. — Вона завагалася, розглядаючи Перрина й Зарін, тоді поглянула на Лояла, — але не так пильно, як на них. Її очі спалахнули від вигляду оґіра, але вся увага була прикута до «майстрині Марі». Вона стишила голос: — Мої голуби долетіли благополучно? — Схоже, Лана вона сприймала як частину Морейн.

— Впевнена, що так, Ньєдо, — сказала Морейн. — Я була вже в дорозі, але впевнена: Адин записала все, що ви передали. — Вона глянула на дівчину на столі без видимого невдоволення і взагалі без жодного іншого виразу. — «Борсук» був значно спокійнішим, коли я була тут востаннє.

— Ага, майстрине Марі, так і було. Схоже на те, що ці лайдаки ще від зими не відійшли. Тут не вчиняли бійок десять років, аж ось сталося, — під кінець цієї зими. — Вона кивнула на одного чоловіка, що не сидів біля співачки, — чоловіка, навіть більшого від Перрина, що стояв біля стіни зі схрещеними руками й притупував у такт музиці. — Навіть Білі було складно справлятися з ними, — тож я найняла дівчину, щоб прогнати злостивість з їхніх голів. Вона звідкись з Алтара. — Жінка нахилила голову, вслухаючись. — Чистий голос, але я співала краще — ага, і танцювала також — у її віці.

У Перрина відвисла щелепа від думки, що ця огрядна жінка стрибала на столі й співала цю пісню — її уривок пробився крізь думки: «На мені не буде одягу зовсім. Зовсім», — поки Зарін не вдарила його кулаком під ребра. Він буркнув.

Ньєда подивилася на нього.

— Я приготую тобі трохи меду й сірки, хлопче, — для твого горла. Тобі не захочеться застудитися, поки не потепліє, з такою гарною дівчиною на руках.

Морейн поглядом вказала йому, що він заважає.

— Дивно, що вам доводиться терпіти бійки, — мовила Айз Седай. — Я чудово пам’ятаю, як саме ваш племінник зупиняв їх. Щось трапилося, що люди стали такі нетерпимі?

Ньєда замислилась.

— Можливо. Дуже важко сказати. Молоді лорди завжди тиняються доками, шукають тут розпусти й пиячать, — адже цього вони не можуть знайти там, де повітря свіжіше. Можливо, тепер, після суворої зими, вони приходять частіше. Можливо. Та й інші більше скаляться одне на одного. Це була важка зима. Через це чоловіки стали зліші, — як і жінки. Це все дощі та холод. Що ж, я прокидалася — і протягом двох ранків навіть вода в умивальнику замерзала. Не так погано, як минулої зими, звісно, але така зима, як була ця, трапляється раз на тисячу років. Я вже майже повірила в ті розповіді мандрівників, які говорять, нібито замерзла вода падає з небес.