— Ми їдемо?

— Якщо ти не хочеш ближче познайомитися із Саммаелем, — сухо сказала вона. Загуркотів грім, немовби увиразнюючи її слова, і знову спалахнула блискавка. Айз Седай краєм ока поглянула на Зарін.

Заправивши сорочку в штани, він пожалкував, що не вбрався у каптан і плащ. Після згадки про одного з Відступників у кімнаті стало холодно. Ба’алзамон — це вже погано; а тепер у нас ще й звільнений Відступник. Світло, чи є тепер різниця, знайдемо ми Ранда чи ні? Чи не пізно? А втім, він продовжував одягатися, взуваючи черевики. Пізно чи ні, — а народ Межиріччя ніколи не здається.

— Саммаел? — слабо мовила Зарін. — Один з Відступників править?.. Світло!

— Ти досі хочеш іти з нами? — м’яко сказала Морейн. — Я не залишу тебе тут, — не тепер; але даю тобі останній шанс присягнутися не йти нашим шляхом.

Зарін завагалася, — а Перрин зупинився, натягнувши каптан на одне плече. Звісно, ніхто не погодиться йти з людьми, що накликали на себе лють одного з Відступників. Не тепер, коли вона побачила те, з чим їм доводиться мати справу. Хіба що вона має якусь вагому причину. В будь-якому іншому випадку кожен, хто почув би, що один з Відступників звільнений, уже мав би тікати на корабель Морського народу й просити переправити його на інший бік Аїльської пустелі, а не сидіти тут і розмірковувати.

— Ні, — врешті сказала Зарін, і Перрин розслабився. — Ні; я не присягатиму йти іншим шляхом, — ведете ви мене до Рогу Валіра чи ні. Та навіть той, хто його знайде, не матиме такої історії, як ця. Гадаю, цю історію розповідатимуть роками, Айз Седай, — і я буду її частиною.

— Ні! — вигукнув Перрин. — Це не має сенсу. Чого ти хочеш?

— У мене немає часу на суперечки, — втрутилася Морейн. — У будь-який момент лорд Бранд може дізнатися, що один з його Темних гончаків мертвий. Можете бути певні, що він здогадається, що це — справа рук Охоронця, і почне шукати Ґайдіна Айз Седай. Хочете сидіти тут, поки він довідається, де ми? Рухайтеся, дурнуваті діти! Рухайтеся!

Вона зникла наприкінці коридору ще до того, як він устиг розтулити рота. Зарін теж не забарилася й вибігла з кімнати без своєї свічки. Перрин поспіхом зібрав речі й рушив до задніх сходів, поправляючи ремінь з сокирою. Там він зустрів Лояла, що намагався всунути книжку з дерев’яною палітуркою у свої сакви й водночас одягти плащ. Перрин допоміг йому остаточно вбратися, поки вони обидва спускалися сходами, і Зарін приєдналася до них, перш ніж вони вибігли під зливу.

Перрин, згорбивши плечі від вологи, побіг крізь темний від грози двір, не чекаючи, поки Лоял натягне свій каптур. Вона мусить мати якусь причину. Закарбувати себе в історії — це причина лише для якоїсь божевільної! Дощ промочив його кудлаті кучері, приліпивши їх до голови, перш аніж він добіг до дверей стайні.