Морейн уже була там — у дощовику, все ще вкритому краплями дощу. Ньєда тримала ліхтар для Лана, який сідлав коней. їх стало більше: з’явився гнідий мерин із носом, ще виразнішим, аніж у Зарін.

— Я надсилатиму голубів щодня, — сказала огрядна жінка. — Ніхто не подумає на мене. Покинь мене Талан! Навіть білоплащники про мене хорошої думки.

— Послухай мене, жінко! — відрізала Морейн. — Я говорю не про біло-плащників чи Друзів Морока. Ти втечеш із цього міста — і забереш із собою усіх, про кого турбуєшся. Дюжину років ти корилася мені. Корися і зараз!

Ньєда кивнула, хоч і неохоче, і Морейн роздратовано засичала.

— Гнідий — твій, дівчино, — сказав Лан Зарін. — Залазь йому на спину. Якщо не вмієш їздити, доведеться вчитися на практиці. Або ж пристань на мою пропозицію.

Поклавши одну руку на круп коня, вона легко заскочила на сідло.

— Я вже їздила верхи, кам’янолиций, — і тепер упораюся.

Вона розвернулася, щоб прив’язати свій клунок позаду.

— Що ви маєте на увазі, Морейн? — запитав Перрин, коли перекинув свої сакви через спину Ходака. — Ви сказали, що він дізнається, де я. Але він знає. Сірі Чоловіки!

Ньєда хихотнула, і він роздратовано подумав, про скільки ж речей вона насправді знає і вірить у них — з-поміж тих, про які вдає, що не вірить.

— Саммаел не відправляв Сірих Чоловіків. — Морейн з прямою спиною осідлала Альдіб з холодною акуратністю, так, наче й не поспішала нікуди. — Темний гончак був, напевне, від нього. Гадаю, він ішов по моєму сліду. Він не відправляв і тих, і тих. Хтось полює на тебе, — але, думаю, Саммаел навіть не здогадується про твоє існування. Поки що.

Перрин застиг з однією ногою в стремені, втупившись на неї, але вона, схоже, була більше зосереджена на погладжуванні вигнутої шиї своєї кобили, ніж на запитальному виразі його обличчя.

— Добре, що я пішов за тобою, — сказав Лан, і Айз Седай гучно пхикнула.

— Хотіла б я, що б ти був жінкою, Ґайдіне. Я б відправила тебе до Вежі як послушницю, щоби ти навчився підкорятися!

Він підняв брову й торкнувся руків’я свого меча, тоді хитнувся в сідлі, — і вона зітхнула.

— Можливо, це й добре, що ти не підкоряєшся. Інколи це добре. Крім того, гадаю, Шеріам та Суан Санче і вдвох не змогли б навчити тебе покірності.

— Не розумію, — мовив Перрин. Здається, я кажу це надто часто, — і я втомився від цього. Я хочу відповідей, які я міг би зрозуміти. Він заліз на коня, щоб Морейн не дивилася на нього згори вниз; у неї достатньо переваг і без цього. — Якщо він не посилав Сірих Чоловіків, — то хто тоді? Якщо мерддраал чи інший Відступник... — Він зупинився, щоб глитнути. Інший Відступник! Світло!—Якщо їх відправив хтось інший, — чому вони не сказали йому? Вони ж усі — Друзі Морока, хіба ні? І чому я, Морейн? Чому я? Ранд же — цей клятий Відроджений Дракон!