Останнє полювання близько.

Він знав, що розіб’ється. Земля знизу насувалася на нього, і він напружився, очікуючи на нищівний удар, що...

Він здригнувся й прокинувся, втупившись у свічку, що мерехтіла на маленькому столі біля ліжка. Спалах блискавки освітив вікно, і затуркотів грім.

— Що він мав на увазі під Останнім полюванням? — пробелькотів він. Я не засвічував жодних свічок.

— Ти говорив сам із собою. І трусився уві сні.

Він підскочив і лайнувся на себе за те, що не відчув трав’яного аромату в повітрі. Зарін сиділа на стільці біля свічки, — лікті на колінах, підборіддя на кулаках, — і спостерігала за ним.

— Ти та’верен, — сказала вона, немовби рахуючи пункти. — Кам’яно-лиций вважає, що твої дивні очі можуть побачити те, чого не побачив він. Сірі Чоловіки хочуть убити тебе. Ти подорожуєш з Айз Седай, Охоронцем і оґіром. Ти звільняєш аїльця і вбиваєш білоплащників. Хто ти, фермере,_

Відроджений Дракон? — Вона сказала це так, наче це була найбезглуздіша річ, яку вона могла придумати, — однак він ніяково пересмикнувся.

— Хто б ти не був, здорованю, — додала вона, — тобі б не завадило мати трохи більше волосся на грудях.

Він відвернувся, вилаявшись, і натягнув одне з покривал під шию. Світло, через неї я стрибаю, мов жабка на гарячих камінцях. Обличчя Зарін було затінене. Він заледве бачив її, — окрім випадків, коли блискавка крізь вікно освітлювала кімнату; тоді різке світло відкидало свої тіні на її великий ніс та високі вилиці. Раптом він згадав те, що сказала йому Мін: остерігатися вродливої жінки. Коли він побачив Ленфір у вовчому сні, то подумав, що Мін, мабуть, говорила про неї — йому здавалося, що жінки, вродливішої від неї, не існує — але вона була лише уві сні. Зарін сиділа, дивлячись на нього своїми темними розкосими очима, і про щось розмірковувала, щось зважувала.

— Що ти іут робиш? — рішуче запитав він. — Чого тобі треба? Хто ти?

Вона відкинула голову й засміялася.

— Я — Фейлі, фермере, мисливиця за Рогом. А ти думав хто, — дівчина твоєї мрії? Чому ти так підстрибнув? Гадав, ніби я вщипнула тебе?

Перш ніж він придумав, що відповісти, двері розчахнулися й врізалися в стіну. Перед ними постала Морейн з обличчям похмурим і блідим, як у мерця.

— Твої вовчі сни такі ж правдиві, як у Сновидиці, Перрине. Відступники звільнені, і один із них править Ілліаном.

РОЗДІЛ 44

ВПОЛЬОВАНІ

Перрин зліз із ліжка й почав вдягатися, не звертаючи уваги на те, дивиться Зарін чи ні. Він знав, що повинен робити, — але все ж спитав Морейн.