Провулок вивів їх до маленького заднього двору, оточеного будинками. Найнів вже зіскочила з коня й прив’язала його до смоківниці, де жеребець не міг дістатися зелені, що росла в овочевому городику, який займав половину двору. На землі лінією було викладено каміння, що утворювало стежку до чорного ходу. Найнів стала перед дверима і постукала.

— Що це? — спитала Еґвейн неохоче. — Чому ми зупинилися тут?

— А ти не бачиш зілля перед вікном? — Найнів знову постукала.

— Зілля? — спитала Елейн.

— Мудриня, — сказала їй Еґвейн, коли спустилася з коня і прив’язала його поруч із чорним. Ґайдін — не найкраще ім’я для коня. Невже вона думає, що я не знаю, кого вона має на увазі? — Найнів знайшла Мудриню, чи Шукачку, чи як вони їх тут називають.

Жінка прочинила двері й підозріло визирнула назовні. Спершу Еґвейн здалося, що жінка товста, але потім вона повністю відчинила двері. Вона, звісно, була дебела, — але коли рухалася, видно було м’язи. На вигляд вона була сильною, як майстриня Лугган, а дехто в Емондовому Лузі вважав Елсбет Лугган майже такою ж сильною, як і її чоловік. Це не було правдою, — але й не було також брехнею.

— Чим можу допомогти? — сказала жінка з тим самим акцентом, що й у Амерлін. її сиве волосся спадало густими кучерями з обох боків голови, а три її фартухи мінилися різними відтінками зеленого: кожен трохи темніший від попереднього, але навіть і найтемніший був світлим. — Котра з вас потребує мене?

— Я, — сказала Найнів. — Мені потрібно щось від нудоти. І, можливо, одній з моїх компаньйонок також. Якщо ми потрапили в правильне місце.

— Ви не тіренки, — сказала жінка. — Можна було здогадатися по вашому одязі ще до того, як ви заговорили. Я матінка Ґунна. Мене також називають Мудрою жінкою, але я вже надто стара, щоб на це відзиватися. Заходьте, — я дам вам щось від шлунка.

У неї була чиста невеличка кухня з мідними горщиками, розвішаними по стіні, а зі стелі звисали сухі трави й ковбаси. Кілька високих шаф зі світлого дерева мали дверцята з вирізьбленою на них якоюсь високою травою. Стіл був вичищений мало не до білини, а спинки крісел прикрашені різьбленими квітами. Горщик з рибним супом варився на кам’яній пічці, а чайник з носиком якраз закипів. Еґвейн з радістю помітила, що камін не горів; пічка й так сильно гріла, хоча здавалося, що матінка Ґунна цього не помічала. Тарілки вишикувалися на камінній полиці, а весь інший посуд був акуратно складений на полицях з обох сторін. Підлогу, схоже, тільки-но підмели.

Матінка Ґунна зачинила за ними двері, і, коли вона рушила кухнею до шаф, Найнів спитала: