Елейн вибухнула сміхом.

— Думаю, я могла зробити щось подібне й сама, — сказала Найнів аж надто жваво. Еґвейн сподівалася, що її вираз обличчя не схожий на вираз Найнів.

— Я не здивуюся, якщо це так. — Матінка Ґунна тепер широко всміхалася. — я кажу їм, що наступного разу, якщо почую, що вони сварилися, то зроблю це безкоштовно, — але тоді це буде вже річка. Дивовижно, але ці ліки часто спрацьовували, — особливо для чоловіків. І ще цікавіше те, як це вплинуло на мою репутацію. З якихось причин люди, яких я так лікувала, не розповідали деталей іншим, — тож по ліки приходили щомісяця. Якщо ви достатньо дурні, щоб з’їсти болотяну рибу, то не розповідатимете про це усім довкола. Думаю, ніхто з вас не має бажання витратити срібну марку.

— Гадаю, ні, — сказала Еґвейн і подивилася на Елейн, коли та знову зайшлася сміхом.

— Добре, — мовила сива жінка. — Ті, кого я лікую від сварок, зазвичай уникають мене, Як колючок, що заплуталися в їхніх сітях, — доки вони не захворюють по-справжньому. А мені приємна ваша компанія. Більшість тих, хто приходять зараз, хочуть чогось, що б допомогло забрати погані сни, — і вони дуже засмучуються, коли мені нема чого їм дати. — На мить вона спохмурніла, потираючи скроні. — Приємно бачити три обличчя, які не мають такого вигляду, наче хочуть кинутися в річку й потонути. Якщо ви затримаєтеся в Тірі, приходьте знову. Дівчина назвала тебе Мериїм? Я Аїліуїн. Наступного разу ми поговоримо про добрий чай Морського народу, — а не той, який скручує язика. Світло, як же я не люблю смак біло-болотника; болотяна риба і та солодша на смак. Взагалі, якщо у вас є зараз час, я заварю тремалкінзького чорного. Скоро й вечеря буде. У мене лише хліб, суп і сир, — але ласкаво прошу. .

— Було б чудово, Аїлгуїн, — сказала Найнів. — Взагалі... Аїлгуїн, якщо у вас є вільна спальня, я хотіла б винайняти її для нас трьох.

Повновида жінка оглянула їх, але ні слова не відповіла. Підвівшись, вона сховала банку з білоболотником до трав’яної шафи, тоді дістала з іншої червоний чайник і мішечок. Лише коли вона заварила тремалкінзький чорний, поставила на стіл чотири чисті чашки й миску з медовими стільниками та з олов’яними ложками, а тоді сіла в крісло, то заговорила.

— У мене три порожні спальні нагорі: усі мої доньки повиходили заміж. Мій чоловік, нехай Світло осяє його, зник у штормі в Кігтях Дракона двадцять років тому. Можете не думати про платню, якщо я дозволю вам тут залишитися. Якщо, Мериїм.

Розмішуючи мед у чаї, вона знову розглядала їх.

— Що може переконати вас? — тихо спитала Найнів.