— Який чай ви мені дасте? З ланцелиста? Чи з блакитного зілля?

— Який у мене буде. — Матінка Ґунна потягнулася до шафи й дістала якусь кам’яну банку. — Оскільки останнім часом я не мала змоги збирати трави, я заварю тобі білоболотний лист.

— Не чула про такий, — повагом сказала Найнів.

— Він діє так само, як ланцелист, але має гіркуватий присмак, — хоча на це мало хто звертає увагу.

Огрядна жінка висипала висушені й подрібнені листки в блакитний чайник й віднесла його до каміна, щоб додати гарячої води. — Значить, ти теж займаєшся ремеслом? Сідайте. — Вона вказала на стіл рукою, у якій тримала дві сині скляні чашки, котрі взяла з полиці. — Сідайте й поговоримо. Кого ще нудить?

— Яв нормі, — побіжно кинула Еґвейн, коли сіла в крісло. — Тебе нудить, Кирило? — Дочка-спадкоємиця з певним роздратуванням похитала головою.

— Неважливо. — Сива жінка налила чашку темної рідини для Найнів, а тоді сіла навпроти. — Я зробила достатньо для двох. Чай з білоболотника зберігається довше від солоної риби. Він лікує краще, чим довше настоюється, — але й стає гіркішим. Пий стільки, щоб заспокоївся шлунок, — і скільки витримає твій язик. Пий, дівчино. — За мить вона наповнила ДРУГУ чашку й зробила ковток. — Бачиш? Він не зашкодить.

Найнів піднесла свою чашку до рота й після першого ж ковтка невдо-волено пирхнула. Коли вона поставила чашку на стіл, її обличчя набуло спокійного виразу.

— Можливо, трохи гіркуватий. Скажіть, матінко Ґунно, довго нам ще доведеться миритися з цим дощем і грязюкою?

Старша жінка насупилася, невдоволено оглядаючи всіх трьох дівчат, а потім зупинила погляд на Найнів.

— Я не Шукачка Вітрів з Морського народу, дівчино, — тихо сказала вона. — Якби я могла передбачати погоду, то швидше б сунула собі під сукню срібну щуку, аніж визнала б це. Захисники вважають, що це — витівки, котрі нагадують Айз Седай. Тож ти займаєшся ремеслом, чи не так? Схоже, у вас була тривала подорож. Що використовують від втоми? — раптом різко спитала вона.

— Напій із плоскозілля, — спокійно сказала Найнів, — або корінь анді-лею. Якщо вже ви ставите питання, — то що ви дасте, аби полегшити пологи?

Матінка Ґунна пирхнула.

— Прикладу гарячі рушники, дитино, і, можливо, дам трохи білого фенхеля, якщо пологи особливо важкі. Жінці більше й не потрібно, — хіба ще заспокійлива рука. Ти не можеш вигадати питання, на яке б не відповіла дружина фермера? Що б ти дала від болю в серці? Смертельно небезпечного.

— Порошок цвіту ґендин на язик, — твердо сказала Найнів. — Якщо в жінки гострий біль у животі, й вона блює кров’ю, — що тоді?