Вона поклала руку на темно-білий диск на столі.

— Три печаті зламані. Тільки чотири ще цілі. Лише ці чотири печаті стоять між Мороком і світом, — і навіть попри те, що вони цілі, він, можливо, якимось чином може торкатися світу. Яку би битву ми зараз не виграли — битву чи сутичку — але вона далеко не остання.

Мет спостерігав за тим, як їхні обличчя посуворішали — Еґвейн, Най-нів та Елейн: повільно, неохоче, але й рішуче — і похитав головою. Кляті жінки! Вони готові піти на це, готові гнатися за Чорними Айз Седай, намагатися протистояти Відступникам і клятому Мороку. Гаразд, — їм просто слід зрозуміти, що я не витягуватиму їх з цього киплячого казана ще раз. Нехай просто не думають так, — от і все!

Одні з високих двостулкових дверей прочинилися, поки він намагався придумати, що сказати, і висока молода жінка королівською ходою увійшла до зали. Над бровами в неї виблискувала діадема із золотим яструбом у польоті. Її чорне волосся тріпотіло на голих плечах, а сукня з найкращого червоного шовку оголяла плечі й декольте, котре, як помітив Мет, прихону-вало пишні груди. Якусь мить вона зацікавлено розглядала Руарка своїми великими темними очима, тоді розвернулася до жінок за столом з холодною пихою. Мета, схоже, вона цілковито проігнорувала.

— Я не звикла, щоб мені доручали доправляти послання, — виголосила вона, розмахуючи складеним пергаментом у тонкій руці.

— Хто ти, дитино? — спитала Морейн.

Молода жінка випнулася ще більше, — хоча Мету здавалося, що це неможливо.

— Я Берелайн, Перша з Меєна.

Вона пихатим жестом кинула пергамент на стіл перед Морейн і розвернулася до дверей.

— Хвилину, дитино, — сказала Морейн, розгортаючи пергамент. — Хто дав тобі це? І чому ти принесла це, якщо не звикла до такого?

— Я... не знаю, — сказала Берелайн, стоячи лицем до дверей; вона була спантеличена. — Вона була... переконлива.

Жінка здригнулася — і знов отямилася. Якусь мить вона вивчала Руарка, злегка всміхнувшись.

— Ти — лідер цих аїльців? Ваша битва потурбувала мій сон. Можливо, я покличу тебе пообідати зі мною. Незабаром. — Вона озирнулася на Морейн. — Мені сказали, що Відроджений Дракон взяв Твердиню. Повідомте лорду Дракону, що Перша з Меєна вечерятиме з ним цієї ночі.

І вона поважно рушила з кімнати; Мет міг описати її величну ходу лише як процесію, що складалася з однієї жінки.

— Хотіла б я побачити її у Вежі послушницею, — вигукнули Еґвейн та Елейн майже хором, а тоді напружено всміхнулися одна одній.

— Послухайте це, — сказала Морейн. — «Льюс Терін був моїм, є і буде, завжди. Віддаю його під твою опіку; бережи його для мене, поки я прийду». Вона підписалася як Ленфір.