— Звісно, — м’яко сказав Мет. — Авжеж. — Вони здуріли ? Вони хочуть гнатися за Чорними Айз Седай та Відступниками? — Я маю на увазі, що найскладніше — позаду. Твердиня впала перед народом Дракона; Ранд здобув Калландор; Шей’тан мертвий.

Погляд Морейн був таким гострим, що здавалося, Твердиня задрижала.

— Тихіше, телепню! — випалила Айз Седай, мов ножем різонула. — Хочеш привернути його увагу, називаючи Морока на ім’я?

— Але ж він мертвий! — запротестував Мет. — Ранд убив його. Я бачив тіло! —Як же від нього тхнуло. Ніколи не думав, що щось може зогнити так швидко.

— Бачив він «тіло», — сказала Морейн, скривившись. — Тіло чоловіка. А не Морока, Мете.

Він подивився на Еґвейн та інших двох дівчат; здавалося, вони такі ж збентежені, як і він. Руарк мав такий вигляд, наче думав, що переміг битву, — а виявилося, що він навіть не боровся.

— Тоді хто це був? — спитав Мет. — Морейн, моя пам’ять має такі діри, що туди проїде запряжений фургон, — але я пам’ятаю Ба’алзамона зі своїх снів. Пам’ятаю! Щоб я згорів, — я таке ніколи не зможу забути! І я впізнав те, що залишилося від його обличчя.

— Ти впізнав Ба’алзамона, — сказала Морейн. — Чи радше — чоловіка, який себе так називав. Морок все ще живий; він ув’язнений в Шайол Гулі, а Тінь досі лежить на Візерунку.

— Хай Світло осяє й захистить нас, — пробурмотіла Елейн слабким голосом. — Я думала... Думала, що Відступники — найгірше з того, про що ми повинні турбуватися зараз.

— Ви впевнені, Морейн? — сказала Найнів. — Ранд був переконаний — і зараз переконаний, — що вбив Морока. А ви, схоже, кажете, що Ба’алзамон — це взагалі не Морок. Не розумію! Чому ви так упевнені? І, якщо він — не Морок, то хто ж тоді?

— Я впевнена з дуже простих причин, Найнів. Як би швидко воно не розклалося, — це було людське тіло. Думаєш, якби Морок був убитий, то він би залишив людське тіло? Чоловік, якого вбив Ранд, був людиною. Можливо, це був перший Відступник, що звільнився, — або ж він ніколи не був цілковито ув’язнений. Ми можемо так ніколи й не дізнатися.

— Можливо... я знаю, хто це, — сказала Еґвейн невпевнено. — Принаймні у мене є припущення. Верін показала мені аркуш зі старої книги, де згадувався Ба’алзамон та Ішамаель. Це була висока декламація, — і дуже нерозбірлива, — але я пам’ятаю щось про «ім’я, сховане за іменем». Можливо, Ба’алзамон був Ішамаелем.

— Можливо, — сказала Морейн. — Можливо, це був Ішамаель. Але якщо це він, то принаймні дев’ять з тринадцяти все ще живі. Ленфір, Саммаел, Равін і... Брр! Але навіть знання про те, що ці дев’ятеро на волі — не найважливіші.