— А може людина з довгим носом — ну, знаєте, як в Джиммі Дуранті[195] — отримати коротший ніс?

Лядвио усміхнувся й похитав головою.

— От тепер ви самі жартуєте. Бо відповіддю на це буде — ні. Якщо вам потрібне скорочення, мусите шукати деінде. Я спеціалізуюся лише на подовженнях, це суто американська послуга. Я продавав подовження кохання (подеколи їх називають «приворотним зіллям») безнадійно закоханим, подовження кредитів тим, хто опинилися в скрутному фінансовому стані — таких безліч за сьогоднішньої економіки, — подовження часу тим, у кого якісь термінові справи, а одного разу подовження зору хлопцю, котрий бажав стати пілотом військовоповітряних сил, але знав, що не пройде тест, бо був короткозорим.

Стрітер щасливо шкірився, отримуючи насолоду від такої забавки. Ще недавно він сказав би, що насолода від гри йому тепер недосяжна, але життя сповнене сюрпризів.

Лядвио також усміхався, немов їх обох щойно розвеселив почутий анекдот.

— А раз, — сказав він, — я замахнувся на подовження реальності для одного художника — вельми талановитий був чоловік, — котрий тоді чимдалі вже занурювався у параноїдальну шизофренію. Ото таки коштувало дуже недешево.

— Скільки? Можна мені поцікавитися?

— Одна з картин того парубка, тепер вона прикрашає мій дім. Вам мусить бути знайоме його ім’я, знаменитість часів італійського Ренесансу. Ви, либонь, вивчали його, якщо брали курс сприйняття мистецтва у коледжі.

Стрітер не перестав посміхатися, але зробив крок назад, на трохи безпечнішу відстань. Він змирився з тим фактом, що мусить померти, але це не означало, що він бажає, аби це трапилося сьогодні, та ще й від руки можливого втікача із закритого закладу для кримінальних божевільних «Джуніпер Гілл» в Агасті[196].

— Так, про що це ми тут говоримо? Ніби ви хтось на кшталт... ну не знаю... безсмертного?

— Вельми довго живучого, якщо точніше, — сказав Лядвио. — Що підводить нас, як мені здається, ближче до того, що я можу зробити для вас. Вам, певне, сподобалося б подовження життя.

— Чого досягти неможливо, я гадаю? — спитав Стрітер. Подумки він вираховував відстань до своєї машини, та як швидко він туди зможе добігти.

— Звісно, що можливо... за деяку ціну.