— Вони — просто фантазії, — відповів я, — алегорії, тіні.

— Що таке алегорії чи тіні я розумію, — сказав він. — Просто варто стерегтися, щоб вони не відростили собі зуби. Бо вони таки можуть. А тоді якось простягнеш руку ввімкнути світло, щоб їх розігнати, а вже пізно, їхня сила вирвалася назовні.

— Але тобі, бачу, значно краще.

— Так, — погодився він, — Пам мені дуже допомогла. Я можу розповісти дещо, хоч ви, можливо, й самі це давно знаєте.

— Звісно, кажи, — відповів я, сподіваючись лише, що він не стане ділитися зі мною тим фактом, що вона, кінчаючи, іноді реготала йому прямо в обличчя.

— Вона має велику силу прозірливості, але мало такту, — промовив Том. — Це вельми жорстока комбінація.

Я промовчав... але зовсім не тому, що він не мав рації.

— Вона не так давно зробила мені коротке напоумлення, щоб я поберігся, і воно потрапило в яблучко.

— Справді?

— Справді. І судячи з неї, Едгаре, ви й самі якимсь чином були причетні до того напоумлення. Гадаю, мені варто знайти вашого приятеля Камена і спробувати його розговорити. Перепрошую.

Дівчатка й Рік, жваво щебечучи, тіснилися перед полотном «Ваєрмен дивиться на захід». Натомість Пам застигла посеред схожої на ряд кіноафіш серії «Дівчина і Корабель» і здавалася мені занепокоєною. Стривоженою. Підізвавши мене помахом руки, вона вже не гаяла часу, щойно я опинився поряд.

— Дівчинка на цих картинах — це Ілса? — вона показала на «№1». — Спершу я вирішила, що ця фігура з рудим волоссям, скоріш за все, та лялька, котру тобі після аварії вручив доктор Камен, але точно така картата сукенка була в нашої маленької Ілси. Я їй тоді її купила в дитячій крамниці Ромперс. А ось тут... — тепер вона вказувала на «№3», — я можу присягтися, що це та сукня, в якій вона пішла до першого класу, саме ця сукня була на ній, коли вона зламала собі руку, в той чортів вечір, коли ми поверталися з перегонів серійних автомобілів!

Ну от, приїхали. Я пам’ятав так, що рука нібито була зламана, коли ми поверталися з церкви, але це мізерний збій у великому вальсі пам’яті. Є речі важливіші. Важливим було те, що унікальна позиція Пам дозволяла їй ясно бачити суть крізь увесь той туман і дзеркальні відбитки, що критики їх звуть мистецтвом. Принаймні так було в моєму випадку. В цім сенсі, а вірогідно, також у багатьох інших, вона залишалася мені дружиною. Схоже, лише час може виписати справжній документ про розлучення. Та й той документ, у найкращому випадку, буде лише частково законним. Я обернув її до себе. На нас дивилося чимало людей і, гадаю, багатьом з них це видавалося обіймами. Якоюсь мірою це й були обійми. Я вловив погляд її розширених зляканих очей і почав шепотіти їй у вухо.