Ваєрмен вхопився за руків’я її візка, але вона похитала головою.

— Ні, Ваєрмене, тепер Едгар мене повезе. Хай він мене ескортує, — вона витягла напівдокурену сигарету з мундштука, при цім її покручені пальці працювали з дивовижною спритністю, і загасила її об денце жерстяної коробочки. — А юна леді таки має рацію, гадаю, досить з нас цього смороду.

У Мелінди вистачило стиду зашарітися. Елізабет віддала жерстянку Розенблатові, той, посміхнувшись, взяв її з поклоном. З того моменту мене не покидає думка — я знаю, це гидко, але тим не менш не перестаю загадуватися — чи докурила б вона тоді до кінця, аби знала, що це її остання цигарка?

— 6 —

— 6 —

Навіть ті, хто в житті нічого не чули про дочку Джона Істлейка, автоматично второпали, що між ними з’явилася Персона, і хвиля, що була прилинула до передпокою на звук схвильованого вигуку Мері, тепер попливла у зворотньому напрямку, в той час як я покотив візок у бічну залу, де висіли більшість моїх робіт на тему «Захід з...». Ліворуч від мене йшли Пам з Ваєрменом, Ілса і Джек — праворуч. Ілса підштовхувала зі свого боку руків’я візка, корегуючи його курс. Позаду нас йшли Мелінда з Ріком, а за ними Камен, Том Райлі і Бозі. Ну а вже за цим тріо, здавалося, сунули всі, хто перебував у галереї.

Я не був певен, чи ми проїдемо між тимчасовою барною стійкою і стіною, але, здавалося, місця вистачить. Я вже почав штовхати візок у цей вузький прохід, радий вже тому, що принаймні більшість натовпу залишиться далеко позаду, аж тут Елізабет раптом вигукнула: «Стоп!»

Я вмент зупинився:

— Елізабет, з вами все нормально?

— Хвилиночку, золотко, помовч.

Ми застигли там, роздивляючись картини на стіні. За якийсь час вона зітхнула й промовила:

— Ваєрмене, в тебе є серветка?

Той витяг з кишені хусточку, розгорнув і передав їй.

— Підійди сюди, Едгаре, — позвала вона. — Стань так, щоб я могла тебе бачити.

Бармен обхопив руками стійку й тримав, щоб та не перекинулася, поки я протискався між його баром і візком.

— Ти зможеш стати на коліна, щоб нам дивитися очі в очі?

Я зміг. Мої Великі Пляжні Прогулянки почали сплачувати мені дивіденди. В одній руці вона стискала свій позолочений мундштук — це виглядало якось по-дурному й водночас маєстатично — а в іншій Ваєрменову хусточку. Очі в неї зволожилися.