— Так, дівча у човні — це Ілса. Я ніколи не збирався зобразити її там навмисне, бо я взагалі нічого не малюю навмисне. Я навіть не здогадувався, що збираюсь малювати цікартини, аж поки дійсно не почав їх малювати. Але оскільки вона на них показана зі спини, ніхто її ніколи там не впізнає, якщо ти або я нікому про це не розповімо. А я не розповім. Проте... — Я відступив від неї, її очі залишалися розширеними, а вуста розкритими, немов в очікуванні поцілунку. — Сама Ілсащось про них казала?

— Та казна-що, — вона вхопила мене за рукав і потягла до «№7» і «№8». На обох картинах дівчина в човні була в зеленій сукні з бретельками, що перехрещувались на її оголеній спині. — Вона сказала, що ти, либонь, читаєш її думки, бо якраз цієївесни саме таку сукню вона замовила по каталогу Ньюпорт Ньюз.

Вона знову озирнулася на картини. Я стояв мовчки поряд, не заважаючи їй дивитися.

— Едгаре, мені вони не подобаються. Вони не такі, як решта, ці мені не подобаються.

Мені згадалися слова Тома Райлі: «Ваша колишня має велику силу прозірливості, але мало такту». Пам промовила стиха:

— А ти раптом не знаєш чогось про Іллі такого, що не мусив би знати? Ну, як ти тоді взнав про...

— Ні, — відповів я. Але серія «Дівчина і Корабель» тепер непокоїла мене ще більше, ніж завжди. Частково тут подіяло й те, що всі картини висіли в ряд; їхня акумульована химерність стала для мене ударом.

«Продай їх, — це висловила свою опінію Елізабет. — Скільки б за них не давали, продай їх».

І я розумів її настрій. Мені не подобалося бачити мою дочку, хай хоч і в подобі дитини, вік якої вона давно переросла, так близько від прогнилого борту цього вітрильника. А з іншого боку, мене здивувало, що Пам відчула лише замішання й тривогу. Та звісно, картини вже не зможуть якось на неї подіяти.

До того ж вони тепер перебували поза межами острова Дума.

До нас приєдналася молодь, Рік з Меліндою обіймалися.

— Тату, ти геній, — заявила Мелінда. — Рік зі мною згоден, правда, Рік?

— Безсумнівно, — погодився Рік. — Я теж так думаю. Я був приготувався демонструвати... ввічливість. А замість того не можу знайти слів, якими міг би вимовити своє захоплення.

— Дуже приємно, — сказав я, — мерсі.