Аліса Окойн щось прошепотіла Даріо і той видобув в себе з кишені жерстяну коробочку Altoids[332], висипав пігулки собі в долоню й віддав жерстянку Алісі. Аліса передала її Елізабет, та подякувала і почала струшувати попіл туди.
Пам дивилася на все це не відриваючи очей, відтак обернулася до мене й спитала:
— А що
— Невідомо, — відповів я, — вона їх поки що не бачила.
— Едгаре, ти познайомиш мене зі своєю родиною? — озвалася до мене Елізабет.
Я представив їй всіх, почавши з Пам і закінчивши Ріком. Едгар з Джеком також потисли їм руки.
— Після всіх тих наших телефонних розмов тепер мені приємно бачити вас наживо, — звернувся Ваєрмен до Пам.
— Навзаєм, — відповіла вона, міряючи його поглядом; побачене їй напевне сподобалося, про це свідчила її посмішка, щира посмішка, та, коли світиться все її обличчя. — А все ж таки, ми це зробили. Як він не впирався, а ми досягли мети.
— Молода пані, мистецтво нелегка штука, — промовила Елізабет.
Пам перевела погляд на неї, зберігаючи у себе на обличчі ту ж щиру посмішку, в яку я колись був закохався.
— Аби ви знали, як давно мене ніхто не називав молодою пані.
— Авжеж, для мене ви виглядаєте вельми молодою й красивою, — сказала Елізабет... Невже це та сама жінка, котра ще тиждень тому, бовваном сидячи у своєму кріслі-візочку, була спроможна лиш на безглузде мурмотіння? Зараз у це важко було повірити. Бачачи її втомлений вигляд, у це неможливо було повірити. — Хоча й не такою юною, як ваші дочки. Дівчатка, ваш батько дуже талановита особистість — у всіх сенсах.
— Ми ним пишаємося, — відповіла Мелінда, посмикуючи своє намисто.
Елізабет подарувала їй посмішку й обернулася до мене.
— Я хотіла б подивитися роботи і скласти власне враження. Ти покажеш мені їх, Едгаре?
— З радістю.
Я був готовий це зробити, але все одно диявольськи нервувався. В глибині душі я боявся почути її опінію. Я боявся того, що вона може подивитися, покивати й видати вердикт з тією прямотою, право на яку надавав її поважний вік: