— Тату, я тобою пишаюся, — сказала Ілса й обняла мене. Пам пустила очі собі під лоба, в цю мить я міг би дати їй жартома ляпаса. Натомість я обняв Ілсу і поцілував її в маківку. І тут від вхідних дверей галереї пролунав захриплий від паління голос Мері Айр, котра в правдивому здивуванні просто заволала: «Ліббі Істлейк! Чорти мене забирай, я не можу повірити власним очам!»

А я не міг повірити власним вухам, але коли від дверей, де зібралися потеревенити й ковтнути свіжого повітря справжні цінителі, поширилися спонтанні оплески, я зрозумів, чому так запізнилися Ваєрмен і Джек.

— 5 —

— 5 —

— Що? — спитала Пам. — Що там?

Я підхопив її під одну руку, Іллі під іншу і потяг обох до входу, Лінні з Ріком хутко рушили слідом за нами. Аплодисменти зростали. Публіка, витягуючи шиї, дивилася в бік дверей.

— Едгаре, хто там?

— Мої найкращі друзі на острові, — а відтак до Ілси: — Там і та леді, яку ми бачили з машини, пам’ятаєш? Вона виявилася не Нареченою Хрещеного Батька, а Дочкою. Її звуть Елізабет Істлейк, вона просто чудо.

Очі в Ілси палали цікавістю.

— Це та стара дівуля у величезних синіх «конверсах»?

Натовп — здебільшого не перестаючи аплодувати — розступився перед нами і я побачив усіх трьох у передпокої, де на двох столах стояло по чаші з пуншем. Мені почало щипати очі, до горла підступив клубок. Джек був одягнений у новісінький сірий костюм, зазвичай розкуйовджена серферська зачіска була акуратно пригладжена, що робило його схожим одночасно на молодшого менеджера в Бенк оф Америка й незвично високого семикласника в День відкритих дверей. Візок Елізабет котив Ваєрмен. Він був у вилинялих джинсах без паска і лляній білій сорочці з круглим викотом, що підкреслювала його глибоку засмагу. Волосся він зачесав назад і я вперше помітив, який він гарний, як той Гарисон Форд, коли йому було під п’ятдесят.

Але в центрі уваги перебувала Елізабет, Елізабет, котрій аплодували навіть тутешні новачки, що не мали зеленого поняття, хто вона така. Вона була вбрана у чорний брючний костюм з бавовняної рогожки, просторий, але елегантний. Її зачесане вгору волосся покривав газовий серпанок, сяючий в галерейному освітленні, мов діамантовий. З шиї на золотому ланцюжку звисав різний, зі слонової кістки, кулон, а ноги були взуті не у франкенштайнівські кеди, а в лаковані бальні туфлі яскраво-пурпурного кольору. Між покривлених пальців її лівої руки стирчав інкрустований золотом мундштук з незапаленою сигаретою.

Вона дарувала посмішки на всі боки. Ваєрмен притримав візок, коли до нього підступила Мері, даючи їй можливість поцілувати Елізабет в щоку й щось шепнути їй на вушко. Елізабет кивнула їй і щось сама шепнула у відповідь. Мері реготнула, відтак погладила Елізабет руку.