Кіт досі не покинула спроб відшукати Мері Джейн, та, видається, шансів на це було не більше, ніж знайти м’ясо в рідкій тюремній юшці. Ніхто не зізнавався, що бачив її, і Кіт нічого про неї не чула. Лист, що й досі лежав у кишені мундира і здавався важчим через свій зміст і можливі наслідки, був не від Келлі.

– Я її не бачила… Її вже кілька тижнів ніхто не бачив, – гримнула Купер, уникаючи дивитися в очі Кіт, але на її обличчі був добре знайомий вираз. Кіт провела стільки часу, стежачи за вайтчепельськими повіями, що вони втрачали заробітки – безперервна, здавалося б, пильність Кіт коштувала їм клієнтів. І якщо на початку вони й відчували певну вдячність, то тепер Кіт не лишила від неї ні сліду, постійно відлякуючи їхнє джерело заробітку. Але тепер з’явилося щось нове в голосі Елайзи Купер, якась озлобленість, що, на думку Кіт, могло зіграти їй на користь.

– Елайзо. Елайзо, глянь на мене.

Жінка неохоче подивилася їй у вічі.

– Що?

– Елайзо, мені треба знайти Мері Джейн. Я маю знати, чи з нею все гаразд, і ще мені потрібна її допомога.

Жінка затрясла головою, але Кіт квапливо повела далі:

– Прошу, Елайзо, будь ласка. Не думай, що небезпека минула – Джек досі на волі. Він чекає.

Кіт бачила, що рішучість жінки похитнулася, і, аби підштовхнути її в правильний бік, дістала з кишені гаманець і дзенькнула його вмістом.

– Тут вистачить на їжу й дах над головою. І тобі не доведеться так тяжко заробляти гроші. Будь ласка, Елайзо. Я не збираюся зашкодити їй.

Спочатку здалося, що благання не допомогли. Але потім Купер зітхнула з відразою людини, що здає свої позиції, і простягнула руку. Кіт виразно подивилась їй в очі, даючи зрозуміти: не настільки вона дурна, щоб віддати гроші, перш ніж отримає інформацію. Жінка розсміялася.

– Мері Джейн казала, ти меткий хлопець. Гаразд, вона у мебльованих кімнатах на Флавер-енд-Дін-стрит, будинок 32, де мешкала Ліззі.

– Хто сплачує її рахунки? – спитала Кіт, відраховуючи монети в брудні долоні Елайзи Купер (її заощадження з витрат на домогосподарство за останні кілька тижнів, відкладені спеціально із цією метою).

– Вона «догоджає» власнику, як може, – розсміялася жінка і радісно сховала в кишені найлегші гроші у своєму житті.

Кіт насупилася.

– Елайзо, прошу тебе, не здумай пропивати ці гроші. Винайми кімнату і добре виспись. Будь обережна і не мерзни.

Жінка кивнула, але Кіт відчувала, що вона збирається вчинити з точністю до навпаки. Кіт знизала плечима. Вона не успадкувала батькового завзяття нав’язувати свою благодійність тим, хто не зацікавлений у власному порятунку. Вона зітхнула і промовила: