– Іди, Елайзо. Бережи себе.

Жінка знову кивнула, дивним поглядом подивившись на Кіт. Вона знала, що всі повії Вайтчепела теревенять про ексцентричного молодого констебля Касвелла, який не бажає скористатись пропонованими йому ласками, не прагне рятувати їхні душі, а лише намагається допомогти, не вимагаючи жодної винагороди. Таке самозречення насторожувало їх і викликало підозри.

Кіт поспішила геть, бажаючи бути впевненою, що встигне на місце раніше, ніж Купер передумає й вирішить попередити Мері Джейн, що її знайшли.

Ці мебльовані кімнати нічим не відрізнялися від інших – в самому лише Вайтчепелі таких помешкань налічувалося понад двісті. Люди тіснилися в крихітних брудних кімнатах, ледве здатні назбирати грошей, щоб сплатити за ніч. Кіт знайшла помічника домовласника – молодого чоловіка, що отримав кімнату в обмін на такий-сякий догляд за занепалою маєтністю, – і їй не знадобилося багато часу, щоб вивідати в нього розташування кімнати Келлі. Вона тихо постукала, гадаючи, чи вдасться виманити жінку з помешкання. Але, на її подив, двері одразу ж відчинилися. Келлі, вдягнена в просту білу блузу, чорну шаль і синю спідницю, з волоссям, зібраним в скромний пучок, і без жодного макіяжу, здавалася не менш здивованою, ніж Кіт.

– Ти. Я гадала, це його високість з’явилася збирати ренту. Краще тобі зайти. – Вона відступила, впускаючи гостю.

Кімната була маленька, але несподівано охайна. Одяг був дбайливо складений на єдиній полиці, ліжко акуратно заправлене. На столику біля ліжка стояли лампа, пляшка джину і два келихи. У плетеному кошику в ногах ліжка лежала купа старого одягу, також Кіт побачила голку і різноколірні нитки, якими послуговувалася Келлі. Кіт звела брови.

– Опановую нове ремесло, – сказала Мері Джейн і жестом запросила Кіт на єдиний стілець. Сама вона вмостилася на ліжку і взяла в руки шкарпетку, яку саме церувала.

– Як ся маєш, Мері? – спитала Кіт, обережно сідаючи на стілець і з острахом думаючи, чи витримає він щось важче за згорнуту ковдру. Той невдоволено заскрипів, але витримав, і за кілька секунд Кіт розслабилася.

– Поки що жива, і, зважаючи на обставини, це найкраще, на що я можу сподіватися, – уїдливо відповіла Келлі.

Кіт кивнула.

– Я шукала тебе. Хвилювалася.

– Не варто було. Я можу про себе подбати, я чудово тут влаштувалася. Лише один «клієнт» на день, а ще він приносить мені лагодити одяг. У нас із ним згода.

– Ти не виходиш на вулицю, – зауважила Кіт.

– Ну, надворі холодно. – Келлі зав’язала нитку й відклала шкарпетку вбік, разом із парою. Потім взяла з кошика блузку, знайшла клубок відповідного кольору і почала засилювати нитку в голку. Кіт упіймала себе на тому, що прикушує язика, зосереджено спостерігаючи за її рухами.