Кіт не знала, як довго просиділа із заплющеними очима, та зрозуміла, що довго, коли холод пробрав її до кісток. Вона встала і швидко почала перевдягатись у форму. Її трусило. Вона сховала волосся під шолом, застебнула зимову шинель і обачно вклала пістолет у кишеню, гаряче молячись про те, щоб не вистрілити собі в ногу.

Проминаючи огорожу Церкви Христової, вона уповільнила ходу, вдаючи, що поправляє на собі чоботи. Вона напружувала слух, але нічого не чула, доки із затінку церковного двору не пролунав голос Келлі, низький і чистий.

– Холоднувата нічка для прогулянок, констеблю Касвелл.

– Ти готова? – спитала Кіт, не звертаючи уваги на чорний гумор. – У тебе все гаразд?

– Я подбаю про виконання своєї частини угоди, якщо ти дотримаєшся своєї. Просто, в біса, не запізнюйся.

– Клянуся, я встигну вчасно, – сказала Кіт, і кроки Келлі стихли позаду в мерзлій траві.

Кіт раділа теплу всередині відділку на Леман-стрит, але не стала знімати шинель і з нетерпінням чекала кінця наради, яку проводив нещодавно підвищений сержант Томас Райт. Інспектора видно не було. Райт здавався змученим, і коли кімната опустіла, Кіт затрималася.

– Все гаразд, сержанте? – спитала Кіт.

– Вулиці сьогодні кишать ненормальними, а ще навіть не повний місяць, трясця йому, – він узяв зі столу позаду себе товстенний журнал, і вони рушили до дверей, зупинившись біля столу реєстрації злочинців на вході.

– Спіймали когось конкретного? – спитала вона, майже з болем відчуваючи вагу револьвера в кишені. Їй здавалося, що його видно за милю. Сержант похитав головою, і вони рушили далі у фойє.

– Пара старих пліткарок заходили і з криками «чоловіче, хто тут у вас за старшого?» вимагали поговорити. І не пішли, доки Ебберлайн не почув гамір і не провів їх до свого кабінету.

Кіт здивовано звела брови.

– Уявляю, який ґвалт вони тут зчинили. Дивно, що він не замкнув їх у камері на ніч.

– Гадаю, він би з радістю це зробив, але вони не здавалися п’яними і стверджували, що мають для нього важливу інформацію. І що він пошкодує про цей день, якщо не вислухає їх.

Кіт з підкресленою грубістю зареготала. Райт почав був говорити, але його перервав Ейрдейл, що з’явився нагорі на сходах з криком:

– Касвелле!

Кіт подивилася в його обличчя, зморшкувате й червоне, мов яловичий рулет, і їй не сподобалася посмішка на його товстих губах.

– Інспектор хоче перемовитися з тобою, негайно.

Кіт перезирнулася з Райтом, який знизав плечима, показуючи, що для нього це новина.

– Ворушися! – проревів Ейрдейл. Вона кинулася нагору, протиснувшись повз усміхненого полісмена, який не пішов за нею, лише дивився вслід. Це занепокоїло її, але вона спробувала відігнати від себе це почуття – вона розуміла, що занадто нервується. Вона повернулася думками до Мейкпіса, гадаючи, чого він може від неї хотіти.