– Міс Кетрін?

– Так? – вона озирнулася через плече, звівши брови.

– Не забувайте: зважившись на деякі кроки, назад уже не повернеш. Деякі вчинки просто занадто серйозні, щоб можна було відіграти назад – це те, що я завжди кажу молодикам, коли вони мають обрати свій шлях. Гадаю, це стосується і вас також. Ваш наступний крок змінить увесь напрям вашого життя.

Кіт кивнула, але не відповіла. Надворі вона різко вдихнула, втягуючи холодне повітря в легені. Крамниця раптом здалася їй безладно захаращеним замкненим простором. Вона заплющила очі й стала терти їх, доки під віями не почало мерехтіти. Вона сказала собі, що не має вибору. Або вона сидітиме склавши руки, удаючи, що її анітрохи не стосується все, що сталося і могло статися знову, або вона все пояснить Мейкпісу і тим викаже себе з головою і втратить усе, за що так важко боролася, або зробить це, останню з можливих речей: покінчить з усім і збереже в цілісності себе і своє теперішнє життя.

– Де ти була? – спитала Луїза, щойно Кіт з’явилася на порозі. Останні тижні, після світського візиту Мері Келлі, вона виявляла особливу пильність – принаймні коли Кіт була вдома. Так, ніби все, що вона робить, стане очевидним, якщо відбуватиметься під невсипущим поглядом матусі. Кіт підняла сумочку і легко струснула її (всередині ніжно дзенькнули крихітні пляшечки), потім змахнула більшою сумкою, у якій були продукти.

– Ліки для Люціуса і ще опіум, мамо. І їжа, – вона зняла капор і повісила його на гачку в передпокої, намагаючись говорити рівним тоном, хоча підозріливість Луїзи вже неабияк втомила її. – Як Люціус?

– Досі лежить з високою температурою, – поскаржилася Луїза.

Кіт витягла з дорожньої сумки коричневу торбинку і простягнула їй.

– Скип’яти трохи води. Це піретрум, він допоможе.

Луїза кивнула і зникла на кухні. Кіт пройшла у братову кімнату й застала там місіс К., яка читала йому вголос уривок зі старенької Біблії. Кіт не могла збагнути, чи був вираз його обличчя наслідком хворобливої апатії, чи йому просто було нудно. Він видивлявся у віконце завменшки з накладну кишеню на такий самий крихітний двір.

– Відпочиньте трохи, місіс К., я посиджу з ним деякий час.

Немолода жінка глянула на неї й кивнула. Вона не здавалася настільки ж підозріливою, як і Луїза, радше просто не схвалювала поведінки Кіт. Мабуть, вважала, що дівчина пустилася берега. Виходячи за двері, жінка промовила впівголоса:

– Та твоя подруга, з ательє?

Кіт скинула голову, чекаючи на продовження.

– Я десь бачила її, але не можу згадати де.

Кіт знизала плечима.

– Вона живе неподалік від крамниці місіс Гезлтон. Навіть не знаю, де ще ви могли бачити її.