Сімейний лікар прописав містеру Лаурі найпростіше лікування, вирішивши, що надмірна розумова праця підірвала його нервову систему. Зміна місця, відпустка в поєднанні з легкими фізичними вправами, здоровим харчуванням і без жодних книжок – таким були його рекомендації для покращення здоров’я.

Тож уся родина спакувала речі й поїхала – спочатку на курорт на Адірондаку, потім – на море. Але жодна кількість повноцінних фізичних вправ просто неба анітрохи не покращувала душевний стан містера Лаурі, тож із настанням зими родина переїхала до готелю в Мангеттені, сподіваючись, що відвідування театру, концертів, мистецьких і світських заходів покладуть край його згубним думкам. Заразом тут можна було порадитися з кваліфікованими лікарями.

Саме в приймальні лікаря-невролога стався довгоочікуваний прорив – завдяки розмові, що зав’язалася в Мінні з однією пані, яка чекала на свого чоловіка.

Пані звали місіс Добсон. З’ясувалося, що вона має родичів у Пафкіпсі, а через них – багато спільних знайомих із родиною Лаурі. Заохочена цим, жінка знайшла в собі сміливість по-материнському звернутися до містера Лаурі, який сидів, похмурий і мовчазний, як завжди.

– Містере Лаурі, – сказала вона, – не хочу завдавати вам тривоги і сподіваюся, що моє запитання вас не образить, але навколо вашої хвороби ходить стільки чуток і припущень, і хоча всі вони можуть бути хибними, та, мені здається, я знаю, у чому полягає проблема. Чи не погодитесь ви розповісти мені, своїми словами, що сталося?

Особиста історія Лаурі ніколи не втрачала барв у його власних очах. Щоразу, слухаючи, як він переповідає її, Мінні нашорошувала вуха, ловлячи кожну зміну в словах, акцентах і подробицях. Цього разу їй здалося, що вона чує суттєву зміну:

– Здавалося, наче якась мерзенна демонічна істота увійшла до моєї кімнати та присіла в кутку, і від неї йшли зловісні, смертельні промені…

«Здавалося, наче…» Чого б це її зазвичай точному на словах батькові вживати таку фразу? Вона звернула на це увагу, адже він сам виправляв у неї цей мовний недолік, кажучи, що «здавалося, наче» – риторична фігура, що підкреслює уявність описаного, наприклад: «здавалося, що вони приречені пливти так завжди, коли зі щогли помітили землю».

Але ж той зловісний незваний гість йому аж ніяк не «здався».

Вона змушена була втрутитися.

– Пробач мені, тату, любий – чому ти сказав «здавалося»? У твоїй кімнаті й справді була зловісна істота – ти не помилився у своєму сприйнятті. Це справді сталося, і ти досі від цього страждаєш.