Покинутий будинок
Покинутий будинок
I
I
Навіть найбільші жахіття нерідко мають іронічний присмак. Іноді іронія вплітається безпосередньо у ланцюжок подій, іноді ж прозирає лише у їх випадкових зв’язках із певними місцями чи особами. Для ілюстрації останнього різновиду чудово пасуватиме випадок, який трапився у старовинному містечку Провіденс, куди наприкінці сорокових, бувало, заїздив Едґар Алан По[107], без особливого успіху сватаючись до обдарованої поетеси, пані Вітмен[108]. По зазвичай зупинявся у «Садибі» на Бенефіт-стріт, — цей готель колись називався «Золота Куля», і під його дахом ночували Вашинґтон, Джеферсон та Лафаєт[109], — а його улюблений прогулянковий маршрут пролягав на північ тією ж вулицею аж до будинку пані Вітмен і далі до сусіднього пагорба, на якому стояла церква Святого Іоана з прилеглим цвинтарем, який просто зачаровував письменника величезною кількістю могил вісімнадцятого століття.
Іронія ж полягає ось у чому. Під час своїх постійних прогулянок найбільший у світі майстер жахливого і незвичного не раз проходив повз такий собі будинок на східному боці вулиці; занедбана, старомодна будівля стояла на крутому схилі пагорба, до неї прилягав запущений двір, який існував ще відтоді, коли довколишні землі були справжнім пустирем. Здається, він ніколи не говорив і не писав про цей дім, немає жодних доказів того, що він його взагалі помічав. А все ж цей будинок в очах двох людей, які володіють певною інформацією, зрівнявся, а то й перевершив жахливі фантазії генія, який у своєму незнанні так часто проходив повз нього. Він і донині перевершує, спідлоба роззираючись довкола, як символ усього невимовно жахливого.
Будинок був — і, якщо на те пішло, і досі є — такого типу, який неодмінно привертає до себе увагу. Спершу це була ферма чи якась фермерська будівля, але потім будинок набув типових обрисів новоанглійської колоніальної архітектури середини дев’ятнадцятого століття — розкішна двоповерхова садиба з гострим дахом і глухою мансардою, георгіанським дверним порталом і внутрішньою обстановкою, продиктованою тогочасними смаками. Він виходив вікнами на південь, один бічний фасад, на східному схилі пагорба, був укопаний в землю майже по самі вікна, інший же його бік, який межував з вулицею, був оголений до самого підмурку. На його конструкції, якій уже більш ніж півтораста років, позначилось вирівнювання і випрямлення дороги, яка проходила поблизу; йдеться про Бенефіт-стріт — раніше вона називалася Бек-стріт і була просто вузенькою вуличкою, що петляла поміж могил перших поселенців. Випрямили ж її тільки після того, як перепоховали тіла на Північному кладовищі, уможлививши з морального боку прокладання дороги через старі родинні ділянки.