Що збивало нас із пантелику, то це цілковите незнання того, в якому вигляді постане перед нами ця істота. Жодна психічно здорова людина ніколи її не бачила, і лише кілька чоловік узагалі чітко відчували її присутність. Це могла бути чиста енергія — в сенсі матерії форма цілком безтілесна і потойбічна — або частково матеріальна — якась незнана і незрозуміла пластична маса, здатна довільно змінюватися і набувати твердого, рідкого, газоподібного чи іншого станів. Антропоморфна пляма плісняви на підлозі, обриси жовтавих випарів, форма вигинів коріння, про що йдеться у деяких давніх легендах, — усе вказувало на їхню хоча й дуже віддалену, але все-таки подібність до людського силуету, але ніхто не зміг би сказати напевне, наскільки типовою чи постійною була ця подібність.

На випадок можливого зіткнення з цією істотою ми запаслися двома видами зброї: великою спеціально модифікованою трубкою Крукса[117], яка живилася від потужних акумуляторів і була обладнана спеціальними екранами і відбивачами, на випадок якщо воно виявиться нематеріальним і вразливим лише до руйнівних випромінювань, і двома військовими вогнеметами зразка Світової війни,[118] на випадок якщо воно виявиться частково матеріальним і піддатливим до механічного знищення, — бо, як і забобонні селяни з Ексетера, ми готові були спалити серце цієї істоти, за умови, що у неї було серце, яке можна було б спалити. Всі ці войовничі знаряддя ми розташували у підвалі на зручних позиціях, ретельно підібраних відносно положень ліжка, стільців і місця біля печі, де пліснява набувала дивних форм. Ота сама пляма, до речі, була ледь помітною — і коли ми вносили туди наші меблі і спорядження, і коли повернулися наступної ночі на перші чати: нічого не змінилося. На якусь мить я взагалі засумнівався, що будь-коли бачив її у вигляді чіткішого зображення, а тоді згадав про легенди.

Наше чатування у підвалі почалося о десятій вечора, в ніч, коли переводять годинники, і тривалий час ми не помічали жодних натяків на посутні зміни. Знадвору від вуличних ліхтарів крізь дошову завісу просочувалося слабеньке світло, а невиразне фосфоресцентне сяйво огидних грибів усередині висвітлювало вологі кам’яні стіни, з яких уже стерлися будь-які сліди побілки; вологу, вражену пліснявою, втоптану земляну долівку, вкриту грибною порослю, сама ж долівка відгонила сірководнем; прогнилі залишки того, що колись було табуретками, стільцями і столами та іншими, тепер безформними меблями; важкі дошки і масивні бантини першого поверху над нашими головами; трухляві дощані двері, що вели до винних погребів і комор під іншими частинами будинку; пощерблені кам’яні східці з понівеченими дерев’яними перилами і криво роззявлену піч з почорнілої цегли, де іржаве залізяччя виказувало колишню наявність там гаків, дровітень, рожна, противаги, і заслінки до голландської печі — всі ці речі, а також наше аскетичне ліжко і складані стільці, а ще громіздкі та складні знаряддя руйнації, які ми принесли.