Віллетт гукнув лакея і тихцем щось у нього запитав. Очевидно, все було кепсько. Так, тоді було чути якісь звуки — крик, сипіння, хрипи, якийсь стукіт чи хрускіт, чи тупотіння — або й усе водночас. І панич Чарльз, коли вийшов із кімнати, не сказавши жодного слова, був уже не той, що раніше. Лакей здригнувся, говорячи це, і принюхався до важкого запаху, який принесло протягом із якогось відчиненого вікна на другому поверсі. Авжеж, у цьому будинку оселився жах, тільки що раціоналістичні детективи не змогли осягнути його масштабів. Проте навіть вони відчували неспокій, бо десь у підґрунті цієї справи чаїлися деталі, які їм геть не подобалися. Доктор Віллетт надовго поринув у тяжкі роздуми, і думки його були неприємні. Коли-не-коли з його вуст зривались якісь фрази, коли він подумки відновлював, жахливий, майже неосяжний ланцюжок страхітливих подій.

Тоді пан Ворд дав зрозуміти, що розмову закінчено, і всі, окрім нього самого та доктора, вийшли з кімнати. Був лише полудень, проте населений примарними таїнами маєток немов оповили тіні близької ночі. Віллетт серйозно переговорив із господарем дому і переконав його перекласти на нього більшу частину подальшого розслідування. Він передбачав, що там траплятимуться деякі неприємні моменти, і їх буде значно легше витерпіти другові, аніж кревному родичу. Як сімейний лікар, він потребував певної свободи дій, а передовсім — трохи тиші та спокою на самоті у порожній бібліотеці на другому поверсі, де старовинна панель над каміном, здавалося, перетворилася на осердя незримого жаху, дух якого зараз був навіть відчутніший, аніж коли Джозеф Кервен злісно позирав зі свого портрета.

Панові Ворду, геть ошелешеному такою навалою гротескних страхіть та неймовірних припущень, які сипались на нього зусібіч, залишалось хіба що погодитись; уже через півгодини доктор замкнувся у страшній кімнаті з панеллю, привезеною із завулку Олні. Пан Ворд дослухався, стоячи за дверима, проте час минав, а він чув лише шум і стукіт, мовби там переставляли меблі чи порпалися в шухлядах, нарешті пролунали скрип і тріск, наче хтось відчиняв щільно припасовані двері шафи. Одразу після цього почувся придушений крик, хрипкий звук, мовби хтось хапав ротом повітря, і гучний хряскіт, із яким ті дверцята зачинилися. Потім у дверях заскрипів ключ, у коридорі з’явився Віллетт, виснажений, блідий, і попросив чимшвидше принести дров для каміна, вмурованого в південну стіну кімнати. Піч, пояснив він, замала, а з електричної жарівні взагалі жодної користі. Переборовши бажання засипати доктора запитаннями, пан Ворд віддав відповідні накази, тож невдовзі слуга вже приніс кілька дебелих соснових поліняк, хоча й здригнувся, заходячи до кімнати, щоб покласти дрова у камін. Тим часом Віллетт пішов до лабораторії та приніс звідти ще якісь дрібниці, що позосталися від липневого переїзду. Вони лежали прикриті у кошику, тож пан Ворд так ніколи й не дізнався, що там було всередині.