Кажуть, те місце і на розум впливає недобре: за час, що минув від смерті Наума, люди почали тупіти, а все ж їм бракувало волі забратися геть. А ті, кому вистачило тями, виїхали, тож тільки чужоземці намагалися селитися у старих спорохнявілих хатинках. Утім, вони теж не затримувалися, і можна тільки гадати, які недоступні нам видива відкривала перед ними дивовижа тих місць. Вони ж кажуть, що їхні сни у тій химерній місцині — суцільний жах; звісно, вже сам вигляд тих похмурих земель може наслати макабричні жахіття. Жодному подорожньому не вдалось уникнути дивного відчуття неправильності у тих глибоких долинах, а художники здригаються, малюючи густі ліси, глибока таємничість яких вражає дух, а не погляд. Схожі відчуття пережив і я під час тієї єдиної прогулянки на самоті, яку я здійснив до того, як Еммі оповів мені цю історію. Коли запали сутінки, я несвідомо захотів, щоб на небо набігли хмари, бо в мою душу почав заповзати дивний страх перед глибокими небесними безоднями.

Не питайте, що я про це думаю. Я не знаю — ось і все. Крім Еммі, мені нікого було розпитати, адже в Аркгемі не говорять про дивні дні, а всі три професори, що бачили аероліт і кольорову глобулу в ньому, вже померли. Там, мабуть, були й інші глобули — принаймні, схоже на те. Одна з них нажерлася і зникла, а одна спізнилася. Безсумнівно, вона ще й досі в тій криниці — я знаю, щось було не так із тим сонячним промінням, що вигравало барвами біля тієї огидної діри. Селяни кажуть, що гибле пустище щороку розширюється на дюйм, тож, можливо, воно росте навіть зараз. Але хай який демонічний виплодок там живе, очевидно, що його щось стримує, інакше зараза розповзалася б значно швидше. Може, його не пускають корені тих дерев, чиє гілля дряпає небо? Зараз в Аркгемі подейкують про товстезні дуби, які всупереч власній природі сяють і ходять ночами.

Одному Богові відомо, як воно там насправді. Говорячи про це предметно, гадаю, те, що описував Еммі, слід би назвати газом, тільки цей газ підкорявся невластивим нашому космосу законам. Він походить з-поза меж світів і сонць, що сяють у телескопах і фіксуються на фотопластинах у наших обсерваторіях. Він не клубочиться в небесах, які ретельно вивчають наші астрономи, а чи навпаки — вважають надто далекими для вивчення. То була барва з-поза меж світу — страхітливий посланець несформованих вимірів вічності, відмінний від відомої нам природи, посланець світів, саме існування яких сковує наш розум і змушує заклякати перед чорнотою позакосмічних безодень, які розверзаються перед нашими наляканими очима.