Коронер, що сидів біля вікна, яке виходило на переднє подвір’я, першим помітив мерехтіння біля криниці. Запала глибока ніч, і вся ця мерзенна земля, здавалося, блідо світилася — і то не були промені місяця; це бліде мерехтіння було чітко і ясно видно — воно немов струменіло з чорної ями колодязя, наче слабкий промінь кишенькового ліхтарика, тьмяно відбиваючись у невеличких калюжках там, куди зливали воду. Воно мало дуже дивний колір, а щойно всі чоловіки підійшли до вікна, Еммі, поглянувши туди, знову відчув несамовитий переляк. Йому був добре знайомий відтінок цього дивного променя примарних міазм. Він бачив цю барву раніше і боявся навіть подумати, що вона може означати. Він бачив її в тій огидній крихкій глобулі всередині небесного каменя два літа тому, бачив у тій шаленій рослинності навесні, навіть, здавалося, бачив її цього-таки ранку, навпроти маленького затуленого віконечка у тій страхітливій кімнатчині на горищі, де трапилися речі, для яких немає назви. Та барва спалахнула лише на мить, а тоді повз нього пронісся той липкий, гидотний струмінь випарів, а потім щось, щось цієї ж барви, забрало бідного Наума. Так він сам сказав наприкінці — що воно як та глобула і рослини. Тоді його кінь налякано втік із двору, з криниці пролунав сплеск, а зараз ця сама криниця вивергала в ніч блідий, зловісний промінь такої ж демонічної барви.

Тут треба віддати належне спостережливості Еммі, який навіть такої миті зміг замислитись над суто науковим питанням. Він не міг не здивуватися тому, наскільки схоже враження на нього справили переливи тієї мли за дня, навпроти вікна, що виходило прямісінько на вранішнє небо, і нічних випарів, що виглядали люмінесцентним туманом навпроти чорного спустошеного пейзажу. Це було неправильно — це було протиприродно, — і він подумав про останні страшні слова свого приреченого друга:

— То відкись, де всьо не так, як ту’… один з тих професóрів так повів…

Нараз надворі усі припнуті до двох хирлявих саджанців коні схарапудились і, вириваючись, почали шалено гризти вудила. Кучер кинувся до дверей, гадаючи чимось зарадити, але Еммі поклав йому на плече свою тремтячу руку.

— Ти туда не ходи, — прошепотів він. — Там шось таке, шо ми не знаєм. Наум казав, там шось таке жиє, шо смокче життя. Він казав, то певно шось, шо виросло з круглої кульки, як та, жи ми виділи в тім метеоритнім каменю торік в червню. Смокче і пече він казав, і воно чисто як тота барва, жи зара світить там, жи ї ледь видко і не сказати, шо воно таке є. Наум думав, воно живиси живим і чимраз міцніє. Казав, жи видів його на тім тижню. То певно шось здалеку з небес, як той чоловік з коледжу казав про камінь. То, як воно собі є, як воно поводиться, то не так, як у Божім світі. То шось з-поза світу.