Нагорі у спальні він знайшов манікюрні ножиці Джоселін і пінцет.
Катаріна чекала внизу, її витримка була безмежною.
Коли він знову поглянув на неї, вона вказала йому на свій рот.
Стів спробував почати розмову, але голос зірвався, і він не зміг видати ані звуку. Він прокашлявся і спробував іще раз:
— Поверни мені мого Тайлера.
Відьма пальцем вказала на свій рот.
— Будь ласка, поверни його до життя, як ти вже робила це із власним сином.
Тиша. Лише той палець. Кістлявий, непорушний, байдужий.
Стів підкорився.
Його пальці тремтіли, коли він один за одним розрізав шви, що з’єднували її губи.
Потім пінцетом витяг нитки з її мертвої плоті.
Потому відступив назад, і її понівечений рот із плямканням розтулився. Катаріна здригнулася і зробила скрипучий, схожий на шкряботіння, вдих. І знову жителі Блек-Спрінга відчули шок, цього разу навіть сильніший за попередній. Вирячилися очі, вулицями залунали крики, люди ніби в гарячці дивилися одне на одного й гадали: «Господи…. що це таке відбувається?»
Для Стіва тих сцен не існувало. Він почав знімати шви з її лівого ока.
Одна за одною падали нитки на підлогу.
Тріпалася вкрита лушпинням, синювата, запалена шкіра повік.
Покінчивши з лівим оком, Стів узявся за праве.
Але, коли й те було зроблено, відьма, прикривши очі рукою, відвернулася, захищаючи свого визволителя від себе самої. Її обличчя перекривилося, ніби вона страждала від нестерпного болю, а її тіло неприродно нахилилося вперед. Вільною рукою вона махнула Стівові, пропонуючи йому тікати, тікати, тікати — геть звідти.
І якраз тоді нова хвиля шоку прокотилася Блек-Спрінгом, але цього разу вона вдарила по жителях не зсередини — тепер її, здавалося, породила сама земля. На мить перед їхніми очима усе почорніло. Вулиці наповнив звук, гранично реальний,