Але водночас вона бігла вздовж інших вод, іншого разу. Мчала узбережжям бухти Еліот тут, у Сієтлі, десять років тому, в темряві ночі, тікала від тих, хто переслідував її/його, бажаючи їй/йому смерті. Вони знайшли тіла, сховані в підвалі будинку в районі Квін-Енн, й інші, сховані в підвалі у Беллтауні, й вирішили, що далі з цим миритися не можна. Вони прийшли по нього, трохи випередивши поліцію, і він встиг утекти з дому, але знав, що вони налаштовані серйозно і скоро його наздоженуть. Маркус завжди був певний, що ініціатива йшла від Рози, що то маленька протеже Джо Кренфілда розпростує крила. Тепер йому було відомо, що за вбивцю Дев’ятка обрала Шепарда, з яким менш ніж за місяць до того він уклав угоду в одному з барів Сієтла — уклав, бо Маркус із досвіду багатьох попередніх життів зрозумів, що його земний шлях добігає кінця.

Вони загнали його просто в пастку, в якій стояв, чекаючи, Шепард.

Маркус відчував до нього своєрідну повагу. Те, що вибір упав на нього, було логічним, а що він працює на обидві сторони — то що? Та чи знали вони, що Маркус досі живий, коли поклали його у той мішок і залишили у чорноті підвалу кричати до самісінького кінця?

Він гадав, що знали.

То був важкий кінець. Зовсім не мирний. Немає значення, скільки разів ти вмираєш — вмирати ніколи не хочеться. І поки дитина намагалася впоратися з ситуацією, Маркус бачив, що тіні збираються знову — тіні, які він не був готовий побачити так швидко.

Хоча розум її був повний руху й бігу, насправді Медисон нікуди не рухалася. Вона навкарачки повзла коридором крізь попіл і пил і нічого не бачила. В легенях у неї було стільки диму, що здавалося, ніби туди напхали землі. Підпалюючи кімнату, вона обпеклася до ліктя, бо не чекала, що вогонь спалахне так швидко, і біль був нестерпний. Вона не знала, куди йти, і їй просто вже було досить, досить цього всього.

Вона знала, добре знала, що не виживе. І тепер шукала тільки шлях до одного-єдиного місця в глибинах власного розуму, виштовхувала чоловіка геть, відчуваючи, як сильно він хоче лишитися і як слабне його хватка, бо він розуміє, що вона скоріше помре, ніж житиме отак: ця дівчинка не готова стати його домівкою.

Потім вона об щось ударилася. Підвела голову, зрозумівши, що тут трохи світліше і звідкись тягне прохолодою.

Її осяяло: це вже не коридор, це якась більша кімната, а перед Медисон — підніжжя сходів.

Вона підважилася на першу дерев’яну сходинку і поповзла нагору. Тепер треба було тільки підвестися і побігти чимдуж. Там двері на вулицю, у зовнішній світ. Треба тільки вийти за них і побігти.