— О, ми й не збиралися зустрічатися там. Його приготували заздалегідь, дуже давно, може, сто років тому. Нині світ не такий формальний, і треба йти в ногу з часом.

— А якби хтось знайшов?

Вона розсміялася.

— Що знайшов? Стіл зі стільцями? Теж мені, сенсація. Приховувати — справа аматорів.

— А трупи?

— Це інша справа.

— Ким був Маркус Фокс?

— Важливою персоною — в минулому, — відповіла вона з певною огидою. — 3 ним завжди були… труднощі. Але під час останнього свого перебування там він зовсім зіпсувався.

— Там — це де?

— Там, куди ми йдемо. У проміжку. Це недалеко від нашого світу. Маркус став дуже жорстокий. Почав знущатися з людей. Дітей.

— Я бачив. Але навіщо зберігати тіла?

— Там їх не знайшли б так само, як і якби їх закопали в лісі чи скинули в затоку. Поки ти зі своїм другом не почав пхати носа куди не треба.

— А Фокс?

— Він став загрозою нашій безпеці. Про нього подбали.

— Тобто вбили. Той чоловік, що застрелив Ґері.

— Ще б пак.

— Чому Тодд Крейн сказав, що Маркус Фокс був у будівлі вчора?

— У тебе добрий слух. І голова працює. З цього можуть бути проблеми. Добре, що ми знаємо, де ти живеш.

Я втупив у неї погляд.