Джиммі посмикав надвірні двері, вони виявилися замкненими.

— Молоток там, на задньому сидінні, в машині, — сказав він.

Марк приніс молоток, Джиммі розбив шибку в надвірних дверях біля ручки й відклацнув шпінгалет. Внутрішні двері були незамкнені. Вони увійшли.

Запах упізнавався миттєво, і Джиммі відчув, як у нього стискаються ніздрі, намагаючись не пропустити цей сморід. Тут він був не таким сильним, як той, у підвалі Дому Марстена, але таким же ґрунтовно відразливим — запахом гнилизни й мертвоти. Такий сирий, тухлий запах. Джиммі згадалося, як у дитинстві, під час весняних канікул, вони з друзями виїжджали на велосипедах збирати багаторазові пляшки від пива й газованок, які показувалися з-під танучого снігу, щоби здати їх у крамницю. В одній з таких пляшок (від апельсинового крашу) він побачив маленьку, зогнилу польову мишку, яку туди принадила солодкість, а потім вона не змогла вибратись. Він вловив дух звідти, вмент відвернувся і виблював. Тутешній запах був разюче схожим на той — нудотна солодкість і гнилісна кислість змішані разом і дико зброджені. Він відчув, як його нутро підкочується до горла.

— Вони тут, — сказав Марк. — Десь тут.

Джиммі з Марком методично обійшли трейлер — кухню, закуток їдальні, вітальню, дві спальні. Відчиняючи по дорозі шафи. Джиммі було подумав, що щось знайшлося у шафі хазяйської спальні, але то була лише купа брудної одежі.

— Підвалу нема? — спитав Марк.

— Ні, але там може бути місце, щоб заповзти.

Вони обійшли трейлер ззаду і побачили там вставлені у дешеву бетонну основу маленькі дверцята, які прочинялися досередини. Вони були замкнені старим навісним замком. Джиммі збив його п’ятьма сильними ударами молотка, а коли він штовхнув, прочиняючи, цю напівляду, той запах наринув на них достиглою хвилею.

— Вони тут, — сказав Марк.

Зазирнувши досередини, Джиммі побачив три пари стіп — наче трупи, зібрані і складені на полі після бою. Одна пара була в робочих черевиках, друга — в домашніх капцях, а третя — зовсім крихітні ніжки — була босою.

«Сімейна ідилія, — майнула шалена думка в Джиммі. — Де ти, “Читацький огляде”, коли ти нам так потрібен?»[288] Його залило відчуттям нереальності. «Дитина, — подумав він. —Як ми зможемо це зробити з маленькою дитиною?»

Він зробив позначку на ляді восковим олівцем і підняв збитий замок.

— Ходімо до сусідів, — сказав він.

— Зачекайте, — сказав Марк. — Я хочу витягти одного з них.

— Витягти?.. Навіщо?

— Можливо, денне світло їх убиває, — сказав Марк. — Можливо, нам не доведеться робити цього кілками.

Джиммі відчув надію.