Але вигляд у нього був аж ніяк не гаразд. Підборіддя дрижало й очі здавались порожніми. Раптом він обернувся до Бена, і порожнеча пропала з його очей, вони були напов­нені просто болем, що спливав зі сльозами.

— Накрийте їх, зробіть це, добре? Якщо вони мертві, накрийте їх.

— Звичайно, так, — відповів Бен.

— Краще вже так, — промовив Марк. — Мій батько… з нього б вийшов дуже успішний вампір. Можливо, не слабший за Барлоу, з часом. Він… він був вправним у всьому, за що брався. Можливо, занадто вправним.

— Спробуй не думати надто багато, — сказав Бен, зненавидівши калічне звучання цих слів, уже коли вони вилітали з його рота.

Марк подивився на нього і слабенько всміхнувся:

— Дровітня на задньому подвір’ї, — сказав Марк. — У вас може вийти швидше, якщо скористаєтеся токарним верстатом мого батька в підвалі.

— Гаразд,— сказав Бен. — Дай собі попуск, Марку. Попустися, якщо зможеш.

Але хлопчик уже дивився в інший бік, витираючи сльози рукою.

Бен і Джиммі піднялися сходами заднього ґанку і зайшли в дім.

  35

— Каллагена тут нема, — глухо промовив Джиммі. Вони вже обійшли весь дім.

Бен примусив себе це сказати:

— Мабуть, його захопив Барлоу.

Він подивився на поламаний хрест у себе в руці. Цей хрест учора висів на шиї в Каллагена. Це був єдиний його слід, який вони тут знайшли. Він лежав поруч із тілами Петрі, які дійсно були мертвісінькі. Їхні голови було зударено разом з такою силою, що черепи буквально розтрощилися. Бен згадав ту неприродну силу, яку виявила місіс Ґлік, і відчув млість.

— Ходімо, — покликав він Джиммі. — Ми мусимо їх накрити. Я обіцяв.

  36

Вони зняли з дивана у вітальні протипиловий чохол і накрили тіла. Бен намагався не дивитися, намагався не думати про те, що вони роблять, але це було неможливо. Коли справу було зроблено, одна рука — доглянуті, лаковані нігті промовляли, що вона належала Джун Петрі — визирала з-під поцяткованого життєрадісними узорами покривала, і Бен носком черевика заштовхнув її під нього, скривившись від зусилля утримати під контролем свій шлунок. Контури тіл під покривалом були незаперечними й очевидними, вони змусили його згадати репортажні фотографії з В’єтнаму — поля смертельних боїв і солдати несуть свій жахливий вантаж у чорних гумових мішках, які так абсурдно схожі на мішки для гольфового причандалля.