— Ви певні, що нам не варто поїхати по Бена?

— Потім. Ходімо.

Вони вилізли з машини і пішли до ґанку.

Вітер смикав їх за одяг, куйовдив їм волосся. Усі відтінки були бляклими, а дім, здавалося, напосідає на них.

— Ти чуєш цей запах? — запитав Джиммі.

— Так, ще густіший, ніж раніше.

— Ти готовий до цього?

— Так, — твердо відповів Марк. — А ви?

— На Бога Христа сподіваюся, що я теж, — сказав Джиммі.

Вони піднялися сходами ґанку, і Джиммі торкнув двері. Двері були незамкнені. Коли вони вступили до завжди маніакально охайної кухні Єви, їх обох вдарило духом, як з відкритого смітиська — утім, неначе задимленим багатьма роками.

Джиммі згадав ту свою розмову з Євою — це було майже чотири роки тому, майже відразу по тому, як він розпочав тут практику. Єва прийшла на обстеження. Багато років вона була пацієнткою його батька, а коли його місце перебрав Джиммі, навіть посівши той самий Камберлендський кабінет, вона прийшла до нього без вагань.

Вони балакали про Ралфа, на той час уже дванадцять років як мертвого, і вона сказала йому, що привид Ралфа досі живе в хаті — раз у раз вона натикається на щось нове, призабуте, на горищі або в шухляді письмового столу. І звичайно, мова зайшла про той більярдний стіл у підвалі. Вона сказала, що мусила б його позбавитися; він там тільки місце займає, яке вона може використати для чогось іншого. Але ж це був стіл Ралфа і вона просто не може змусити себе подати оголошення в газету або зателефонувати на програму «Торговець янкі» місцевої радіостанції.

Так вони пройшли через кухню до підвальних дверей і Джиммі їх відчинив. Тут сморід був густим, потужним. Він клацнув вимикачем світла, але без потрібного результату. Звісно, той його зламав.

— Пороздивляйся тут, — сказав він Марку. — У неї мусить бути ліхтарик або свічки.

Марк почав нишпорити, витягуючи шухляди, зазираючи до них. Він помітив, що тримач для ножів над раковиною порожній, проте в той час нічого про це не подумав. Його серце гупало з болючою повільністю, наче приглушений барабан. Він усвідомив той факт, що зараз він уже в дальньому, рваному кінці своєї витривалості, на крайній межі. Здавалося, мозок у нього вже не думає, а тільки реагує. Краєм ока він постійно бачив порухи і смикав головою, озираючись, щоб поглянути, але нічого не бачив. Військовий ветеран мусив би розпізнати ці симптоми, що сигналізують про настання бойової втоми.

Він вийшов у коридор і продивився там у комоді. У верхній шухляді знайшовся довгий, чотирьохбатарейний ліхтар. Марк поніс його назад у кухню.

— Ось, знайшов, Джи…