— Гей! Гей там! Що ви тут робите?
Бен обернувся. Це була Рода Кьорлес, доморядниця отця Каллагена, яка сиділа на першій лаві, безпорадно крутячи в пальцях чотки. На ній була чорна сукня, з-під подолу якої звисав край комбінації. Волосся в неї було в безладі; вона розкуйовдилася, зариваючись у нього пальцями.
— Де отець Каллаген? Що ви тут робите?
Голос у неї був різким і тонким, близьким до істерики.
— Хто ви? — запитав Бен.
— Місіс Кьорлес. Я доморядниця отця Каллагена. Де отець? Що ви тут робите?
Її руки зійшлися разом і почали війну між собою.
— Отець Каллаген відбув, — сказав Бен якомога делікатніше.
— Ох, — заплющила вона очі. — Він ганяв оте щось, що мордує наше місто?
— Так, — сказав Бен.
— Я знала це, — сказала вона. — Зайве мені було й питатися. Він сильний, добрий служитель церкви. Тут завжди були такі, які казали, що він ніколи не стане достатньо духовним, щоб навіть вступити в черевики отця Бергерона, а він вступив. І вони замалі для нього, як виявилося.
Вона широко розплющила очі і подивилась на них. Сльозинка пролилася з лівого і покотилася по щоці.
— Він більше не повернеться, чи як?
— Я не знаю, — сказав Бен.
— Балачки за його пияцтво, — проказувала вона, немов не чула Бена. — Чи був десь бодай-колись хоч один вартий його утримання ірландський священник, який не перехиляв пляшку? Оте панькання-няньчення, граємо-у-церкву-молитва-пожертви не для нього. Він був більшим за це!
Її голос здіймався до склепінчастої стелі хрипким, майже викличним криком.
— Він був священником, а не якимсь там святим засідателем!
Бен з Марком слухали безмовно і без здивування. Ніяких здивувань не лишилося в цьому сновійному дні; для них навіть місця не лишилося. Вони не вбачали себе ні вершителями, ні месниками, ні спасителями; цей день поглинув їх. Приречено, вони просто жили далі.
— Він був сильним, коли ви його востаннє бачили? — запитала вона вимогливо, вдивляючись у них. Сльози збільшували свердла безкомпромісності в її очах.
— Так, — сказав Марк, згадавши, як у кухні його матері Каллаген високо тримав хреста.