Бен кинув погляд нагору, до відчинених дверей в кухню. Світло потьмянішало. Золото вже вицвітало з нього.

— Він занадто важкий для мене, — захекався Марк.

— Потерпи, — сказав Бен. — Ми його зараз перекинемо. Наддай якнайкраще.

Марк нахилився до буфета і вперся плечем у деревину. Його очі дивилися жорстоко з сяючого обличчя:

— Гаразд.

Вони налягли на буфет своєю об’єднаною вагою, і цей валлійський комод[293] повалився з кістяним тріском — то всередині нього потрощилася давня весільна порцеляна Єви Міллер.

— Я так і знав! — вигукнув Марк переможно.

У стіні, куди було приставлено цей валлійський комод, виявилися маленькі дверцята, по груди заввишки. Новенький єйльський навісний замок страхував засув.

Важкі удари молотком переконали Бена, що замок не збирається піддаватись.

— Господи Ісусе, — промурмотів він стиха.

Розпач гіркотою підкотив йому до горла. Щоб отака забара наприкінці, отака забара у вигляді якогось п’ятидола­рового сарайного замка…

Ні. Він зубами прогризеться крізь дерево, якщо треба.

Він посвітив довкола ліхтариком, і праворуч від сходів його промінь упав на дошку з акуратно розвішеними на ній інструментами. На двох сталевих гачках там висіла сокира з лезом, замаскованим гумовим покрівцем.

Бен підбіг туди, вихопив сокиру з дошки і стягнув з леза гумовий покрівець. Він дістав з кишені одну з ампул та впустив її долі. Свята вода розлилася по підлозі, почавши негайно світитися. Він дістав іншу, відкрутив маленький ковпачок і збризнув лезо сокири. Воно почало мерехтіти таємничо-містичним світлом. А коли він взявся руками за дерев’яне сокирище, хватка вчувалася неймовірно доброю, неймовірно правильною. Здавалось, могутність влютувала його плоть у даровану нею хватку. Бен на мить застиг, дивлячись на сяюче лезо, і якийсь химерний порив змусив його торкнутися ним свого чола. Якесь зухвале почуття впевненості охопило його, відчуття неуникної правоти, чистості. Вперше за останні тижні він відчув, що більше не блукає навпомацки крізь тумани віри й невір’я у двобої з супротивником, чиє тіло надто ефемерне, щоби зважати на удари.

Могутність вливалася в його руки, як високовольтний струм.

Лезо засвітилося яскравіше.

— Робіть уже! — закликав Марк. — Мерщій! Благаю!