Він зістрибнув на долівку підвалу, а потім допоміг спуститися Марку. Очі хлопчика зблиснули до темної, скорченої на долівці фігури й відскочили геть.

— Я не можу на це дивитися, — сказав він захрипло.

— То й гаразд.

Марк відвернувся, а Бен присів на коліна. Він повідкидав геть кілька смертоносних диктових квадратів, леза ножів стирчали крізь них, зблискуючи, наче драконові зуби. Делікатно, після цього, він перевернув Джиммі.

Якби на іншого, я б на це не дивився.

— Ох, Джиммі, — намагався промовити він, та ці слова лопнули і розтеклися кров’ю в його горлі. Він лагідно підважив Джиммі на згині лівої руки, а правою повитягав з нього ножі Барлоу. Їх було шість, і Джиммі дуже сильно стік кров’ю.

На кутній полиці там лежав акуратно складений стос портьєр з вітальні. Бен підніс їх до Джиммі і — після того, як забрав пістолет, ліхтарик і молоток — накрив ними його тіло.

Він підвівся і випробував ліхтарик. Пластикове скло тріснуло, але лампочка працювала. Він посвітив довкола. Нічого. Він посвітив під тим більярдним столом. Голо. Він посвітив за бойлером. Полиці з консервацією, перфорована дошка з повішеними на кілочках інструментами. Ампутовані сходи відсунуто в дальній куток, щоб їх не видно було з кухні. Вони скидалися на ешафот, що веде в нікуди.

— Де він? — пробурмотів Бен.

Він поглянув собі на годинник, і стрілки стояли на 6:23. Коли заходить сонце? Він не міг пригадати. Напевне ж, не пізніше ніж о 6:55. Це дарувало їм вбогі півгодини.

— Де він? — крикнув Бен. — Я його відчуваю, але де він?

— Там! — гукнув Марк, показуючи сяючою рукою. — Що це?

Бен спрямував туди промінь. Буфет.

— Він замалого розміру, — сказав він Марку. — І стоїть впритул до стіни.

— Давайте подивимося за ним.

Бен знизав плечима. Вони підійшли до буфета і взялися за нього з боків. Бен відчув цівку зростаючого збудження. Справді цей дух, чи аура, чи атмосфера, чи як вам бажано це назвати, тут густіший, гидотніший?