Марк узяв ампули і повільно пригорнув їх собі до грудей.

— Ой лишенько, — прошепотів він. — Ой лишенько, ой лишенько.

Він подивився на Бена і кивнув. Цей порух його голови був смиканим і стражденним.

— Гаразд, — сказав він.

— Де той молоток? — спитав Бен, коли вони вийшли.

— Він був у Джиммі.

— Гаразд.

Вони піднімалися сходами ґанку під вітром, що дужчав. Сонце зблиснуло крізь хмари, заливши все червоним. Всередині, у кухні, сморід смерті був ледь не відчуваним на дотик і сирим, давлячи на них, як граніт. Двері підвалу стояли відчиненими.

— Мені так страшно, — сказав Марк, здригаючись.

— Ще б пак. Де той ліхтарик?

— У підвалі. Я залишив його, коли…

— Гаразд.

Вони стояли проти пащі підвалу. Як і казав Марк, сходи виглядали цілими в призахідному світлі сонця.

— Іди за мною, — сказав Бен.

  48

Бен доволі легко подумав: «Я йду назустріч своїй смерті».

Ця думка прийшла природно, і не було в ній ні страху, ні жалю. Інтровертні емоції загубилися під всеохопною атмосферою зла, яка повисла над цією місциною. Сповзаючи і обдираючись униз по дошці, яку Марк поставив, щоб самому вибратися з підвалу, Бен відчував лише крижаний спокій і більш нічого. Він помітив, що руки в нього світяться, немов одягнені в якісь примарні рукавички. Це його не здивувало.

Хай фінал не здається загрозливим. Імператор єдиний — Імператор Морозива. Хто так казав? Метт? Метт мертвий. Сюзен мертва. Міранда мертва. Воллес Стівенс мертвий також. Якби на іншого, я б на це не дивився. Але він подивився. Оце такий ти маєш вигляд, коли всьому кінець. Як щось поламане й потрощене, заповнене різнокольоровими рідинами. Не так уже й погано. Не так погано, як його смерть. Джиммі тримав при собі пістолет Мак-Казліна; мабуть, він досі у нього в кишені куртки. Він його візьме, і якщо сонце сяде раніше, ніж вони дістануться до Барлоу… спершу хлопчика, потім себе. Погано, але краще, ніж його смерть.