— Він… — почав Марк, та так і не закінчив.
Червоні очі Барлоу заворочалися в очницях, наповнюючись мерзотною життєвістю і глузливим тріумфом. Вони вп’ялися в Маркові очі і Марк втупився в них, його власні очі стали пустими й геть далекими.
— Не дивись на нього! — крикнув Бен, але було вже пізно.
Він відштовхнув Марка. Хлопчик заскиглив глибоко в горлі і раптом атакував Бена. Заскочений зненацька, Бен поточився назад. За якусь мить пальці хлопчика вже були в кишені його куртки, налапуючи пістолет Гомера Мак-Казліна.
— Марку! Не тре…
Але хлопчик не чув. Його обличчя було пустим, як витерта класна дошка. Те скиглення лунало й лунало в його горлі, мов плач дуже маленької тваринки, яка потрапила в пастку. Він обхопив пістолет обома руками. Вони боролись за нього, Бен намагався вирвати його з рук хлопчика, тримаючи націленим від них обох.
— Марку! — волав він. — Марку, прокинься! Заради Христа прошу…
Дуло смикнулося в бік його голови, і пістолет вистрелив. Бен відчув, як куля майнула йому повз скроню. Він обхопив обома руками руки Марка і копнув ногою. Марк поточився назад, і пістолет загримів на підлогу між ними. Хлопчик метнувся по нього, скиглячи, і Бен загилив йому по зубах з усієї сили. Він відчув, як губи хлопчика чвакнули об зуби, і скрикнув, немов це вдарили його самого. Марк бухнувся на коліна, і Бен ногою відбив пістолет геть. Марк спробував рачки поповзти по нього, і Бен вдарив його знову.
З утомленим зітханням хлопчик повалився.
Аж тут наснага його полишила і впевненість. Він знову був просто Беном Міерзом, і йому було страшно.
Прямокутник світла в кухонних дверях вилиняв до ріденького фіолетового; годинник Бена показував 6:51.
Здавалося, якась велетенська сила тягне його голову, наказуючи Бену подивитися на рожевого нажертого паразита в труні біля нього.