Він підвівся, високий, худорлявий, стрункий, суворий, зі своїми армійськими вусами та маслакуватим обличчям, і погляд його запалих очей ніби аж пронизав священника, який став нерухомо, тримаючи в руці перевернуту порожню дерев’яну табакерку, і мовчки озирнувся на намісника копальні.

Розділ VII

Приблизно в той самий час в Інтенденсії Сулако Чарлз Ґулд запевняв Педріто Монтеро, який вúкликав його повісткою, що нізащо не випустить копальні з рук, аби на ній наживався уряд, який її в нього вкрав. Ґулдову концесію не можна забрати назад. Його батько цього не хотів. І син нізащо нею не поступиться. Нізащо не поступиться, поки живий. А коли загине, то звідки візьметься сила, здатна підняти таке підприємство після знищення з попелу і руїн у всій його колишній потужності та багатстві? Такої сили немає ніде в країні. І звідки візьмуться вмілі руки із закордонним капіталом, які зволять доторкнутись до такого зловісного трупа? Чарлз Ґулд говорив безпристрасним тоном, який багато років слугував йому для того, аби приховувати його гнів і зневагу. Він страждав. Йому було гидко говорити те, що він мав сказати. Це занадто скидалось на геройство. Безпосередній практичний інстинкт був у ньому в глибинній незгоді з тим майже містичним баченням, яке він вважав за своє право. Ґулдова концесія — символ абстрактної справедливості. Хоч би й небо впало на землю. А оскільки копальня Сан-Томе зажила світової слави, то його погроза має досить сили і чинності, щоб дійти й до недорозвинених мізків Педро Монтеро, захаращених, так би мовити, нісенітними історичними анекдотами. Ґулдова концесія була серйозною прибутковою статтею у бюджеті країни, ба більше — також і в приватних бюджетах багатьох чиновників. Це була традиція. Це було відомо. Про це говорили. У це вірили. Кожен міністр внутрішніх справ мав дохід з копальні Сан-Томе. Це було природно. А Педріто намірявся стати міністром внутрішніх справ та головою ради міністрів в уряді свого брата. Герцог де Морні посідав ці високі пости під час Другої французької імперії з очевидними вигодами для себе.

Його світлість забезпечили столом, стільцем та дерев’яним ліжком, і після короткої сієсти, яка виявилась абсолютно необхідною після його втомливого і помпезного в’їзду до Сулако, він узяв у свої руки адміністративний апарат: призначав відвідувачам години прийому, віддавав розпорядження і підписував відозви. Зустрівшись у приймальному покої сам на сам із Чарлзом Ґулдом, його світлість зумів приховати, а це за ним, як відомо, водилося, свою досаду і збентеження. Спершу він почав пишномовно говорити про конфіскацію, але відсутність усіх належних почуттів та пожвавлення в рисах сеньйора адміністрадóра врешті-решт несприятливо вплинула на віртуозне красномовство Педріто. Чарлз Ґулд повторював: