— Уряд, звичайно ж, може спровокувати знищення копальні Сан-Томе, якщо йому це до вподоби, але без мене він більше нічого не зможе вдіяти.
Це була заява насторожлива і безпомилково розрахована на те, щоб зачепити почуття політика, який лише й думав про трофеї переможця. А ще Чарлз Ґулд казав, що знищення копальні Сан-Томе призвело б до розвалу інших підприємств та виведення європейського капіталу, а цілком можливо, й до призупинення останнього траншу іноземної позики. Цей біс із кам’яним обличчям, а не чоловік, говорив усе це (доступне розумінню його світлості) так холоднокровно, аж у дрож кидало.
На манери Педро Монтеро вплинуло те, що довгий час він зачитувався легкими і пліткарськими історичними працями, валяючись у неохайних ліжках по мансардах паризьких готелів, занедбавши свої лакейські чи інші обов’язки. Якби він побачив довкола себе пишноту старої Інтенденсії, розкішні драпування, позолочені меблі, розставлені вздовж стін, якби він ступив на поміст, урочисто покритий червоним квадратним килимом, то, мабуть, був би дуже небезпечним через відчуття успіху та піднесення. Але в цій розграбованій і спустошеній резиденції, з трьома пересічними предметами умеблювання, що збились докупи посеред величезних апартаментів, уява Педріто була пригнічена почуттям ненадійності й минущості. Це почуття та тверда позиція Чарлза Ґулда, який поки що ні разу не вимовив слова «світлість», принижували його у власних очах. Він надав своєму голосу інтонацій освіченої світської людини і попросив Чарлза Ґулда викинути з голови всі причини для тривоги. Нагадав йому, що зараз він розмовляє з братом господаря країни, якому доручено реорганізаційну місію. З братом і однодумцем господаря країни, повторив Педріто. А помисли цього мудрого й патріотичного героя не мають нічого спільного з ідеями нищення.
— Благаю вас, доне Карлосе, не давайте волі вашим антидемократичним забобонам, — патетично зірвався він.
З першого погляду Педріто Монтеро вражав надзвичайно розвиненим лисим чолом — лискучою жовтою півкулею між вугільно-чорними жмутками кучерявого, без жодного полиску, волосся, — харизматичною формою рота і несподівано добре поставленим голосом. А його очі, дуже блискучі, ніби щойно намальовані обабіч гачкуватого носа, коли він їх уповні розплющував, ставали круглими, з безнадійним, якимось пташиним поглядом. Утім, зараз він їх мило примружив, задерши догори квадратне підборіддя, і говорив зі стиснутими зубами трохи в ніс, з тим прононсом, який здавався йому прикметою