— Точно, — відказав доктор Моніґем, стримуючи своє хвилювання. — Надто якщо дон Пепе поведеться дипломатично. Чому б йому не дати їм якусь надію на успіх? Га? Інакше багато часу ви не виграєте. Хіба не можна йому наказати…

Чарлз Ґулд, невідривно дивлячись на лікаря, похитав головою, але лікар вів далі майже із запалом:

— Так, розпочати переговори про здачу копальні. Це добра ідея. Ви розробите свій план. Авжеж, я не питаю, щó це за план. Я не прагну цього знати. І слухати не схочу, якщо ви спробуєте мені розповісти. Для конфіденційних розмов я не годжуся.

— Що за нісенітниці! — невдоволено пробурмотів Чарлз Ґулд.

Він не схвалював вразливості лікаря, пов’язаної з отим далеким епізодом його життя. Така чіпкість пам’яті шокувала Чарлза Ґулда. Це скидалось на хворобливу чутливість. І він знову похитав головою. Він не погоджувався маніпулювати відкритою і прямою поведінкою дона Пепе, і через свою вдачу, і через свої принципи. Розпорядження будуть або на словах, або в письмовій формі. У кожному разі є ризик, що їх перехоплять. Ще хтозна, чи добереться посланець до копальні, а крім того, нема кого послати. У Чарлза вертілось на язиці, що з певною надією на успіх та впевненістю в дотриманні секретності можна було б вдатись до послуг хіба що покійного капатаса карґадорів. Але він цього не сказав. Він зауважив лікареві, що це — погана стратегія. Щойно дон Пепе дозволить запідозрити, що його можна перекупити, як особиста безпека адміністрадóра та безпека його друзів буде загрожена. Бо тоді можна буде не церемонитись. Непідкупність дона Пепе — суттєвий стримувальний чинник. Лікар похнюпився і визнав, що десь так воно і є.

У глибині душі він не міг заперечити, що ці доводи досить резонні. Корисність дона Пепе полягає в його незаплямованій вдачі. Щодо корисності його самого, доктора Моніґема, то він з гіркотою подумав, що вона також випливає з його вдачі. Він заявив Чарлзові Ґулду, що має змогу стримати Сотільйо від об’єднання його підрозділу з силами Монтеро, принаймні найближчим часом.

— Якби усе це срібло було тут у вас, — сказав лікар, — чи якби бодай було відомо, що воно — в копальні, то ви могли б дати Сотільйо хабаря, аби він зрікся свого нинішнього монтеризму. Ви могли б переконати його або забратися геть на своєму пароплаві, або навіть приєднатися до вас.

— Певна річ, тільки не друге, — твердо заявив Чарлз Ґулд. — Що робити з такою-от людиною потім — скажіть мені, лікарю? Срібло вивезено, і я цьому радий. Це була б нагла сильна спокуса. Бійка за таку видиму здобич пришвидшила б нещасливий кінець. Я теж мав би захищати срібло. Радію, що ми його відправили — навіть якщо воно пропало. Інакше воно було б загрозою і прокляттям.