Корені евкаліпта неймовірно подовжуються в пошуку вологи. Один відомий садівник розповів, як такий корінь проник у стару дренажну трубу й повз, аж поки наткнувся на кам’яну стіну. Тоді він виліз із труби, поліз угору по стіні й знайшов місце, в якому з неї випав камінь. Відтак корінь пробрався крізь діру, спустився по стіні з того боку, відшукав свою трубу, забрався в неї й поповз далі.

– І про що це свідчить?

– Невже ви не можете збагнути значення цих випадків? Вони свідчать про те, що рослини мають свідомість і думають.

– Хай так. І що з того? Ми ж говоримо не про рослини, а про машини. Ті зроблені з металу, а якщо й з дерева, то не живого, а мертвого. По-вашому, нежива природа теж здатна мислити?

– А як інакше ви поясните, наприклад, явище кристалізації?

– Ніяк.

– І не зможете пояснити, якщо не визнаєте того, що вам хочеться заперечувати. Маю на увазі спільні дії складових частин кристала, узгоджені на розумній основі. Солдати шикуються в шеренгу або каре – ви називаєте це свідомою дією. Дикі гуси летять правильним клином – ви говорите про інстинкт. А коли однорідні атоми чи молекули якоїсь соли, вільно рухаючись у розчині, організуються в геометрично правильні тіла; або ж коли дрібненькі краплинки води, замерзаючи, утворюють собою симетричні прекрасні сніжинки, вам нічого сказати. Ви навіть не спромоглися придумати якесь учене слово, щоб приховати ваше войовниче неуцтво.

Моксон говорив натхненно й палко, як ніколи. Щойно замовк – у сусідній кімнаті, яку він звав механічною майстернею й нікого в неї не впускав, щось ляснуло, наче долонею по столі. Почувши це, мій приятель занепокоївся, підвівся і поспішив до майстерні. Дуже дивно, там же не мало б нікого бути. Перейнятий дружньою турботою (безперечно, з домішкою неприпустимої цікавості), я напружено прислухався. Радий зізнатися, що таки не приклав вуха до замкової шпарини. У майстерні лунали якісь безладні звуки чи то боротьби, чи то бійки, дрижала підлога. Було чути важке дихання і хрипкий шепіт: «Щоб тебе дідько вхопив!» Тоді все стихло, й невдовзі з’явився Моксон, винувато усміхаючись.

– Даруйте, що я вас так раптово покинув. У мене там машина знервувалася й розбушувалася.

Втупившись у його ліву щоку, перетяту чотирма кривавими подряпинами, я спитав:

– А чи не варто підстригти їй нігті?

Марною була ця насмішка. Пропустивши її повз вуха, він сів на свій стілець і повів далі перерваний монолог, ніби нічого й не сталося.

– Звичайно ж, ви не згідні з теоретиками (не варто називати їхніх імен вам, начитаному й ерудованому), які навчають, що вся матерія наділена свідомістю, що кожний атом – це істота, яка живе, відчуває й мислить. А я згоден. Немає мертвої, інертної матерії. Усякий її різновид живий, повний сили – як динамічної, так і потенціальної, чутливий до таких самих сил у довкіллі й сприйнятливий до впливу делікатніших сил вищого порядку, притаманних високоорганізованим тілам – зокрема й людині. Формуючи з матерії знаряддя для власних потреб, людина передає їй частку інтелекту й волі, і ця частка збільшується пропорційно до рівня досконалості машини та складності дорученого їй завдання.