— Холодно.

— Я не відчуваю холоду, коли зо мною моє дівчатко.

— Не треба говорити так… Мені це не подобається.

Притулившись одне до одного, вони простували в темряві брудною, вибоїстою прибережною вулицею, поміж величезних, опуклих цистерн, поламаних парканів, довгих багатовіконних комор. На розі, під ліхтарем, якийсь хлопчак занявкав по котячому, коли вони проходили повз.

— Ось я натовчу тобі пику, бахуре! — гримнув на нього Детч.

— Не займай його, — пошепки мовила Френсі, — а то до нас причепиться ціла зграя.

Вони прослизнули у невелику фіртку в огорожі, що над нею бовваніли високі стоси дерева. Пахтіло річкою, кедриною і тирсою. Вони чули, як хвилі лизали палі, десь недалечко від їхніх ніг. Детч пригорнув Френсі до себе й припав устами їй до вуст.

— Гей, ви, тут не можна тинятись уночі, — загорлав біля них чийсь голос. Вартовий скерував ліхтаря просто їм в обличчя.

— Гаразд, не хвилюйтеся, ми просто хотіли тут трохи прогулятися.

— Еге, прогулятися!

Вони знову попленталися вулицею. Чорний вітер з річки віяв їм просто в обличчя.

— Обачніш! — Повз них, тихенько щось собі насвистуючи, пройшов полісмен. Вони відсахнулись одне від одного. — Слухай, Френсі, нас заберуть до буцегарні, якщо ми будемо отак тинятися. Ходімо до тебе.

— Хазяйка вижене мене.

— Я пройду нечутно… Ключ у тебе? А втечу ще до світанку. Слово чести, почуваєш себе, немов який злочинець.

— Добре, Детче, ходімо до мене… Мені байдуже, що буде потім.

Вони пішли брудними сходами аж до верхнього поверху.

— Скинь черевики, — пошепки мовила Френсі на вухо Детчеві, встромляючи ключа.

— У мене подрані шкарпетки.

— Це нічого, дурнику! Ось я погляну, чи все гаразд. Моя кімната за кухнею, отож, коли всі лягли спати, то нас ніхто не почує.

Зоставишся сам, він чув, як йому калатало серце. За мить вона вернулася. Він навшпиньки попростував слідом за нею рипучою підлогою передпокою. Крізь двері линуло хропіння. У передпокої дхнуло капустою і сном. Опинившись у себе в кімнаті, Френсі замкнула двері й підперла їх стільцем. З улиці пробивався трикутник попелястого світла. — Але тепер тримайся якнайтихше, Детче. — Все ще держачи в кожній руці по черевику, він наблизився до неї і обняв її.