— Галло, містере Ерф! Як ся маєте?

— Як сир у маслі, Конґо, знайомтеся з моєю дружиною.

— Якщо ви не гребуєте кухнею, то ходімо вип’ємо там по чарочці.

— А звичайно. Кухня — найкраще місце в оселі. А чого ви шкутильгаєте? Що вам сталося з ногою?

— Foutu… я залишив її в Італії. Не міг привезти з собою, бо її відтяли мені.

— Як же це?

— Ота проклята подія на Монте Томба… Мій зять дав мені чудову протезу. Сідайте тут. Гляньте, мадам, угадайте тепер, яка нога справжня.

— Ніяк не можу, — сміючися відказала Еллен. Вони примостилися біля невеличкого мармурового столика в повнісінькій людей кухні. Посередині стояв великий стіл, де дівчина накладала страви на тарілки. Біля плити поралися два кухарі. Шкварчало масло, виповнюючи масними пахощами повітря. До них шкандибаючи, наблизився Конґо з трьома склянками на невеликій таці. Постояв біля них, поки вони пили.

— Salut! — мовив він, підносячи вгору свою склянку. — Коктейль з абсенту, такий, як виготовлюють у Новому Орлеані. З ніг збиває людину.

Він витяг картку з кишеньки в камізельні.

МАРКІЗ ДЕ КУЛОМЬЄ імпорт Ріверсайд, 11121.

МАРКІЗ ДЕ КУЛОМЬЄ

імпорт

Ріверсайд, 11121.

— Може колись вам буде треба чогонебудь. Я продаю тільки ще до війни привезені напої. Найкращий на весь Нью-Йорк контрабандист.

— Якщо в мене будуть коли гроші, я неодмінно проп’ю їх у вас, Конґо. А як справи?

— Дуже добре. Якось розповім вам. Але саме тепер дуже заклопотаний… Оце пошукаю вам столика в ресторані.

— Цей ресторан ваш?