— Джордже, ви збожеволіли, — прожебоніла вона й почала враз сміятися.

— Я скажу вам, що зроблю, — провадив Болдвін виразним офіційним голосом. — Пришлю вам чека на п’ятсот долярів, бо ви гарна дівчина й подобаєтеся мені. За приміщення заплачено до першого. Улаштовує це вас? І, будь ласка, не робіть спроб чіплятися до мене.

Вона качалася біля чепурно складених синіх штанів на канапі, нестримно сміючись. Болдвін махнув їй капелюхом і рукавичками і вийшов, обережно зачиняючи за собою двері. — Щасливо відкараскався, — буркнув, зачинивши їх.

Опинившися на вулиці, жваво пішов до центру. Почував приємне піднесення і бажання з кимсь говорити. Міркував, до кого міг піти. Згадуючи всіх своїх приятелів, удався в розпуку. Відчув себе самотнім, занедбаним. Мав бажання звіритись якійсь жінці, збудити в ній жаль, розповівши про безталанне, сплюндроване своє життя. Увійшов до тютюнової крамниці й став перегортати телефонну книжку. Коли перегорнув до літери «Г», — перейнявся легеньким тремтінням. Врешті знайшов прізвище Герф, Геллен Оґлторп.

Невада Джонз довго сиділа на канапі, сміючися гістерично. Нарешті вийшов Тоні Гентер у сорочці й кальсонах з бездоганно зав’язаним бантом краватки.

— Чи він пішов?

— Чи пішов? Звичайно, пішов! — верескнула вона. — Він побачив твої штани.

Тоні безсило впав у крісло. — Ну, чи не найбезталанніша я в світі людина?

— Чому? — давлячися сміхом, спитала вона, тоді як обличчям їй текли сльози.

— А що ж тут доброго? Адже я втрачу посаду в театрі.

— А сердешній Неваді знову животіти на три доляри в день… Проте, байдуже. Ніколи мені не була до смаку роля утриманки.

— Алеж ти й гадки не маєш про мою кар’єру… Жінки такі егоїстичні. Якби ти не спокусила мене…

— Мовчи, дурнику. Гадаєш, що я не знаю всього про тебе? — Вона підвелася, обсмикнувши на собі кімоно.

— Все, чого я прагнув — це можливости виявити себе, а тепер ніколи не матиму вже такої нагоди, — простогнав Тоні.

— Ні, матимеш, якщо будеш робити те, що я скажу. Я хочу вивести тебе в люди й виведу. Ми виступатимем у невеличкій власній виставі. Старий Гіршбайн улаштує нас, він закоханий у мені… Ну, йди ж сюди, а то я битиму тебе. Давай поміркуємо… Ми почнемо танцями… А тоді ти вдаватимеш, ніби чіпляєшся до мене… Я буду чекати на трамвай… а ти наближаєшся й кажеш: галло, дівчатко! А я кличу полісмена…

-----

— Довжина добра, сер? — спитав кравець, заклопотано позначаючи на штанях рисочки шматочком крейди.

Джемз Мерівейл глянув униз на невеличку зів’ялу лису голову кравця й на цинамонові штани, що вільно мотлялися йому на ногах. — Трохи коротше… Мені здається, що надто довгі штани роблять людину пристаркуватою.