— Всі дівчата йдіть до тієї кімнати, а чоловіки хай зостаються тут.

— А ви хто будете?

— То байдуже, хто я. Робіть те, що наказую. — Обличчя йому було червоне, немов буряк.

— Це детектив!

— Це насильство! Хай покаже свій значок!

— Напад!

— Трус!

У кімнату зненацька вскочили детективи. Вони вишикувалися перед вікнами. Чоловік у картатому кепі, з ґудзуватим, немов гарбуз, обличчям, став перед каміном. Жінок брутально випхали до другої кімнати. Чоловіки збилися невеличким гуртком біля дверей. Детективи записували їхні прізвища. Еллен сиділа спокійно на канапі. — Поскаржитися телефоном до центрального управління, вчула вона, як сказав хтось. Тоді вгледіла, що на невеличкому столику біля неї є телефон. Непомітно схопивши трубку, тихенько назвала нумер.

— Це канцелярія округового прокурора? Будь ласка, покличте містера Болдвіна. Джордж? Це щастя, що я знаю, де ви! Округовий прокурор теж там? Гаразд… Ні, ви йому самі скажіть. Сталася жахлива помилка. Я в оселі Естер Вуріз… знаєте, у неї балетна студія. Вона демонструвала нові танці перед гуртом друзів, а тут наскочила поліція…

До Еллен підскочив чоловік у котелку. — Ніякі розмови телефоном не допоможуть. Ідіть до другої кімнати!

— Я розмовляю з округовим прокурором. Можете самі спитати його. Це містер Вінтроп? Так, він сам. Як ся маєте? Поговоріть, будь ласка, з цим чоловіком.

Передавши трубку детективові, вийшла на середину кімнати. Шкода, що я скинула капелюшок, — промайнуло їй у голові.

З другої кімнати долинули ридання й пронизуватий, акторський голос Естер Вуріз. — Це жахлива помилка! Я не дозволю так зневажати мене!

Детектив, поклавши телефонну трубку, наблизився до Еллен. — Мушу попрохати у вас вибачення, міс… Ми діяли за недостатніми інформаціями. Я одразу ж заберу своїх людей.

— Прохайте краще вибачення у місис Вуріз… Це її студія.

— Леді й джентлмени, — гучним, веселим голосом почав детектив. — Ми допустилися невеличкої помилки й дуже шкодуємо… Звичайно, такий випадок завжди може статися.

Еллен прослизнула до другої кімнати, щоб узяти манто й капелюшок. Якусь мить стояла перед свічадом, пудруючи собі носа. Коли вийшла до студії, всі дуже піднесено розмовляли воднораз. Чоловіки й жінки стали колом, понапинавши поверх своїх тунік простирадла й купальні халати. Детективи вислизли так несподівано, як і з’явилися. Оґлторп голосно й схвильовано говорив кільком юнакам, що обступили його.

— Негідники, вони перелякали жінок! — увесь червоний, вигукував він, махаючи своєю перукою. — На щастя, я спромігся стримати себе, а то наробив би такого, що потім довіку каявся б… Мені допомогла тільки надмірна сила волі…