Я відчував змору і страх, усвідомлюючи, що я не лише мить по миті прожив, продумав і виділив із себе увесь цей такий довгий час, що він не лише був моїм життям, був мною самим, — я ще й мусив щохвилі підтримувати з ним зв’язок; він підпирав мене, закинутого на його запаморочливу кручу, і я не міг ворухнутися, щоб його не зрушити. День, коли я почув калатання дзвіночка у комбрейському саду, — дата, така далека, а проте моя дата, нутряна, той день був вихідним пунктом у безмірах, простертих у мені без мого відома. Голова моя пішла обертом, коли я побачив під собою, а проте — під собою в самому собі, з такої височини, ніби я був кілометрового зросту, стільки років.

Аж ось коли я зрозумів, чому дук Ґермантський, — сидячи на стільці, він видавався мені таким напрочуд молодявим, хоча мав за плечима куди більше років, ніж я, — щойно тільки він підводився і хотів випростатися, одразу трясся на непевних ногах, мов той ветхий архієпископ, що як і має щось міцне, то хіба металевого хреста, до якого тиснуться молоді та в’юнкі семінаристи, і дибав, тремтячи як листок, на важкоприступний шпиль свого вісімдесятитрьохріччя: всі ми немовби ходимо на живих дибах, дедалі цибатіших, не раз вищих за дзвіницю, від чого ходіння стає морочливою і небезпечною справою, коли так і дивись, гримнеш на землю. (Чи не тому лице людей дохожалих навіть невправному окові важко сплутати з лицями молодят і чи не тому воно завше постає перед нами, немов захмарене серйозністю?) Я лякався, що мої диби вже так високо над землею, і мені здавалося, що навряд чи в мене стане сил утримувати в собі довго цю минувшину, опущену так далеко. А все ж, якщо мені відміряно достатньо часу, щоб устигнути виконати свою роботу, я не забарюся передусім описати людей (хай би вони навіть у цьому описові скидалися на іродів), оскільки вони займають таке важливе місце супроти того надзвичайно обмеженого, яке відведене їм у просторі, місце, навпаки, в цьому разі розширюване в безмір, — бо вони одночасно торкаються, як занурені в літа гіганти, найвіддаленіших одна від одної діб, між якими криється стільки днів, — місце у Часі.

КІНЕЦЬ

Від перекладача

Від перекладача

Чіпляйся, тлумачу, як мураха на папері бібл-друк Accroche toi, traducteur, comme la fourmi sur le papier bible

Великими літерами, такими, як і в оригіналі, вивів перекладач слово КІНЕЦЬ і здригнувся. Якому почуттю, підкажіть, йому віддатися: радіти, що навіть хвороба, налякавши існуванням якогось за-кляття на посмертні прустівські романи, милостиво його відпустила і дозволила сказати: «Ось вам, мої земляки, велика книга XX сторіччя по-нашому!», чи сумувати, що урвалася необхідність щодня по сім годин пересновувати шовк прустівських думок, чи то світлих, чи то чорних, але завжди своєрідних і глибоких. Задум перекласти Марселя Пруста виник у мене ще в шістдесяті, тоді мене заохочував мій учитель Григорій Кочур постійними нагадами: «За вами — Пруст!», а засів я за працю після зустрічі в «Ґаллімарі» з Прустовим видавцем і бібліографом Жаном-Івом Тадьє. Пруст масовий, кишеньковий, із зображенням на обкладинках семи книжок Руанського собору в різних фазах освітлення його сонцем, відтворених пензлем Клода Моне, помандрував зі мною одразу в Україну, а Пруст академічний, у золотообрізному плеядівському виданні на папері бібл-друк, прийшов через посольство за два тижні. Я витягав із коробки, пересипаної паперовою стружкою, книжки, це був уже не тритомовик, що дістався мені з кочурівської бібліотеки, а чотиритомовик, та ще й кожен том майже удвічі грубший від попередніх. Понад половину обсягу книжки відводилося для рукописних варіантів, наукового коментаря і приміток. Змін зазнав і текст прустівського роману. Чимало пасажів, знижених у попередньому виданні до приміток унизу сторінки, знайшли своє законне місце у масиві твору, цілі сторінки й абзаци по-новому перетасувалися між собою, з’явилися у кількох провалах істотні доповнення. Натхнення несло письменника не гостинцем, а манівцями, і він клеїв до машинописних сторінок набагато довші за них драбинки і трапи вставок, які й заходився впорядкувати інтернаціональний загін текстологів під проводом Тадьє.