– А ось олень!..

Зерноїди розглядали малюнки на стінах печери. Наче живі з стін дивилися на них мовчазні звірячі образи.

– Ходім відсіля! – голосним шепотінням сказав хтось. Світло у щілині щезло.

Зерноїдів так вразив живопис печерників, що вони забули оглянути печеру й вийшли.

– Хе, хе, хе! – хрипко, коло закладеної дірки, сміявся чаклун.

Дійсно, зерноїди тихенько підійшли й вибралися на скелю. Вони тягли з собою оберемки хмизу. Поклавши великі кущі хмизу перед входом до печери, вони підпалили його й довгими дрючками просунули в коридори печер. Бухнув дим і наповнив печери. Зерноїди довго напоготові чекали, чи не вискочить хто з печер, але печери мовчали! Тоді зерноїди, погасивши хмиз, обережно залізли в печери. Велике було їхнє здивування, коли не знайшли жодного мешканця. Вони бачили, що люди були тут недавно: багаття ще жевріли серед печер, бо втікачі забули погасити їх, а мешканці наче провалилися крізь землю.

Вранці зерноїди обшукали увесь ліс навколо скелі, сподіваючись знайти сліди втікачів, але сніг лежав чистий, не стоптаний, і яскраво вирізнялися на ньому тільки три сліди вартових племені орла, що бігли од річки до скелі.

Це було дивно й скидалося на якесь чарівництво. Зерноїди зійшли із скелі й поховалися в лісі, сподіваючись обдурити печерників, але чаклун у той день не пустив нікого з печери, й зерноїди, даремно прождавши цілий день, шумливою ватагою пішли від скелі геть льодом по річці.

УТЕЧА ПЛЕМЕНІ ОРЛА З ЧЕРВОНОЇ СКЕЛІ

УТЕЧА ПЛЕМЕНІ ОРЛА З ЧЕРВОНОЇ СКЕЛІ

Коли мешканці скелі упевнилися, що зерноїди пішли геть, радості їхній не було краю. Дітвора плигала й танцювала, а дорослі глузували з ворогів і нахвалялися піти на зерноїдів до озера й перебити їх там. Тільки чаклун та Мабора, що знав ближче зерноїдів, не вірив у те, що вони пішли додому. Через це Мабора з наказу чаклуна, покликавши Каї-Наї, пішли по річці слідом зерноїдів. Легко було йти слідом цілої сотні людей. Вони хоч і йшли один за одним, але утоптали досить широку стежку в снігу, так що хлопці бігли за ними не зупиняючись. Вони добігли до коліна річки, де вчора упав лось, але на тому місці вже не видно було нічого, бо великий сніг, що йшов цілий день, запорошив місце.

Не було й трупа лосиного, але трохи далі вони помітили вовчі сліди й об’їдену голову лося: вовки докінчили те, що почали люди.

На одному місці увесь сніг на річці був потоптаний ногами білявих людей, сліди йшли й на берег річки. Тут, мабуть, зерноїди зупинялися, щоб відпочити. Хлопці пробігли й це місце і знову вийшли на битий слід ворогів.