А в тій печері, де мешкав він, жінки ще тряслися від жаху, і багаття, мабуть, згасло, коли б Каї-Наї не зворушив його й не підкинув хмизу. Він стягнув вовчу шкіру з якогось хлопця, що спав коло багаття, накрився нею й заснув так міцно, як не спав ще ніколи.

Другого дня мисливцям пощастило забити трьох зубрів і двох оленів. Усе плем’я зраділо, коли великі кусні м’яса зашкварчали на рожнах над багаттями. Мисливці не ходили на полювання, поки не з’їли м’яса до маслаків. Всі чоловіки й чаклун з ними не мали й трохи сумніву в тому, що дичина з’явилася від їхнього ворожіння й танців у звірячих шкірах.

Але після цього щасливого полювання дичина знову зникла з лісу навколо червоної скелі і голод настав серед племені орла. Даремно, одягаючи то оленячі, то зуброві шкіри, тупотіли чоловіки в чак-луновій печері: дичина зникла, і тільки вовки, також голодні, як і люди, вили під скелею.

Мисливці усе далі й далі заходили від скелі, шукаючи звіра, і майже завжди знесилені поверталися додому з порожніми руками.

Сум обгорнув мешканців скелі. Вони, худі й знесилені, лежали в печерах і ссали та жували старі смердючі звірячі шкіри.

ЗЕРНОЇДИ

ЗЕРНОЇДИ

Згодом ударив мороз. Річка стала, так що нею можна було легко переходити на другий берег навіть дорослим мисливцям. Тільки коло порогів вона довго ще змагалася з холодом, не замерзала і дзюрчала навколо каміння. На берегах був уже сніг, а річка, що замерзла вже після того, як він випав, лежала рівним склом поміж берегами. Діти, узуті в лосині постоли, ковзалися й гралися на річці, а мисливці по пороші легко знаходили й били звіра. Каї-Наї та Мабора, що здружилися після мандрівки до озерного селища, якось вистежили лося й, підкравшись, пустили в нього по стрілі. Стріли вп’ялися одна у правий бік, а друга в задню праву ногу звіра, і лось, шкутильгаючи й гублячи плями крови на неглибокім снігу, побіг від них, прямуючи до річки. Мабора та Каї-Наї побігли за ним по слідах; вони бачили, що лося тяжко поранено, що він не піде далеко і загине від утрати крови.

Там, де річка круто звертала уліво, на березі вони його побачили. Він стояв, припавши на одне коліно й лизав сніг, а з правого боку у нього червоніла велика пляма крови. Лось увесь курився, парою. Побачивши ворогів, він скочив і кинувся на лід; лід затріщав під вагою важкого звіра, але не проломився, і він, ковзаючись і ледве тримаючись на розчепірених ногах, зник на завороті за крутим берегом річки. Вони хотіли вже збігти на лід і добити лося, бо Мабора сподівався, що він упав на льоду, як раптом з річки залунали голосні крики людей, що, очевидячки, у цей час були на річці, але ще не видимі були, бо їх закривав берег. Хлопці здригнулися від несподіванки і глянули один на одного. За хвилину Каї-Наї був уже на високому дереві й дивився на ту частину річки, що була схована від них за високим берегом. На льоду, лежачи на боці, бився лось, а навколо нього зібралося до сотні людей, зодягнутих у добре зшиті шкіряні вбрання. Видно було, що їх так зацікавили стріли в боці лося, що вони навіть забули добити його. Один з них, стережучись, щоб він не вдарив його ратицею, підійшов до лося і витяг з ноги стрілу.