Замість виру, поїхала Мар’яна на село. Нічого не діялося ще такого в світі. Весь той крутіж із фронтом, утікачами, мадярами й італійцями раптом пересівся, мадяри й італійці перейшли, Харків німці відібрали назад, евакопункти потроху розтавали, ціни, що підскочили втроє, одного дня вернулися до своєї вихідної точки, а Мар’яна побачила, що варто, хоч і з небезпеками, а таки знов добратися до Володарки. Сільський житній хліб, як тістечко, а того просяно-каштанового пайкового й при голоді їсти не можна. Коротше, добратися до села ще якось добралася, але з села як виїхати, треба добре ламати голову. Помогли свині, що німці випомповують із України. Провідники свиней за півлітра добирають ще собі пасажирів.

Коли провідникам дуже вже хочеться випити, вони починають розсувати двері вагону й визирати. О, йде вже німецький поліцай! Зараз побачить вас і скине. Ховайтеся!

Тоді котресь із пасажирів довго порпається в своєму мішку і витягає півлітра. Поліцай щасливо „минає” вагон і тут знову вселяється добродушний настрій, навіть пісню затягають: «Та була колись розкіш-воля…» Східній простір пристосовується до всіх умов, навіть до свинячого вагону. Пристосувався східній простір і до колгоспів, що їх німці ніяк не хочуть розпускати, замилувані безкраїми колгоспними ланами. То колись було, що за колосок та й у тюрму, тепер кожен має змогу, крім положеної від німців пайки ячменю, принести собі ще й мішечок посліду, з якого виходять дуже білі паляниці, а доносити німцям ніхто не піде.

Під цей акомпаніямент (розмови, пісня, цокотіння колес та рохкання свиней) дуже добре в’яжуться думки.

„Східній простір”! Нарешті, вже всі починають розуміти, що це не образ, не метафора, а буквально. Постава завойовника ясна. Все, що завойоване, його. Не про ринки йде мова, воно й так його, нащо продавати, купувати щось? А раз моє, то я вільний зробити все, що захочу з моїми завойованими людьми, простором, худобою, надрами. Ніякого народу, що заселяє цей простір, я не хочу під увагу брати.

Більшовицькі гасла хоч манили тим, що бракувало нам. В новій Европі навіть і гасел нема. Теперішні ідеї, якщо їх так можна назвати, не окрилюють, не поривають у далечінь, не відкривають обріїв. „Україна — житниця Европи”. „Українці, їдьте до сонячної Німеччини, там вас чекає гарний харч і добре ставлення.” „Новий порядок у Европі проти варварського більшовизму”.

Що це воно таке?

„Аристократизм духа й крови, протиставлений черні!” „Провидіння”, що увесь час допомагає Гітлерові! „Освіта шкідлива для народу!” Що це воно таке? Це щось не те, що „освіту — в широкі маси, бібліотеки — всенародне добро”? Це щось не те, що „висока техніка — на службу народові”? Як воно, взагалі, все плутано!