Стало тихо, моторошно тихо. Із тиші випливають…

… розкошанські сади, перелази, левади, криві тінисті вулички. Пісня з ярів:

Ой, дівчино, повна рожо,

Чи сватати можна?

Козаченьку, барвіночку,

Хоч у неділечку…

Прогімназія, вечірка, вальс, веранда, летючий білий метелик, струнка легенька чотирнадцятилітня Васанта. Безупинна посмішка від вуха до вуха, літня ніч, дурман жасміну… І любила вона цю пісню.

Ой, не можна, козаченьку,

До осени ждати,

Трапляються добрі люди,

Віддасть мене мати…

А як не дасть мене мати,

Віддасть мене батько,

Буде тобі, козаченьку,

Та й за мною жалко…

Одна й та ж візія, мелодія цієї розкошанської розложистої пісні, стоять в уяві їм обом…